29. Хрещення РусI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1202


Перше знайомство схiдних слов'ян з християнством вiдбулося ще у 840-i роки через торговельнi зв'язки язичницькоï Русi з християнською Вiзантiєю. Уже тодi деякi купцi з Києва, Чернiгова, Переслав- ля, Полоцька вважали себе християнами. Та й княгиня Ольга у 957 роцi, перебуваючи у Константинополi, вiд самого патрiарха прийняла хрещення. Внук Ольги, Володимир (980-1014), пiсля перемоги над Ярополком стає великим князем. Поряд iз своïм теремом вiн наказує встановити фiгури шести наймогутнiших язичницьких богiв на чолi з Перуном.
Одного разу, саме в Перунiвдень, мали принести в жертву сина одного iз дружинникiв князя Володимира, варяга-християнина, на якого впав вибiр. Але коли прийшли вiд князя люди, батько (Федiр) вiдмовився вiддати приреченого на смерть сина Iвана, мотивуючи це тим, що не вiрить у дерев'яних iдолiв: Вашi боги дерево, сьогоднi стоять, а завтра згинуть. Якщо вони боги, хай самi вiзьмуть мого сина». Пiсля таких страшних слiв розлючена юрба вбила батька i сина, але князь Володимир, якому розказали про цей випадок, задумався над словами нещасного батька, над смислом язичництва i врештi- решт вирiшив змiнити вiру. Вiн почав цiкавитися рiзними релiгiями: мусульманскою, iудеïв Хазарiï, християнською. Як зазначають лiто- лиси, найбiльше князь зацiкавився грецькою вiрою. Атим бiльше, що один iз грецьких проповiдникiв познайомив його з витоками християнськоï релiгiï, починаючи зi створення Богом свiту, розповiв про рай та пекло, про грiхи людськi i покарання за них. Розказав про те, якi муки перетерпiв Син Божий Iсус Христос за грiхи людськi i своєю кров'ю, своïми стражданнями на хрестi спокутував ïх перед Богом i дарував ïм вiчне життя, що кожен, хто повiрить в Iсуса Христа i прийме святе хрещення, одержує вiчне життя. Згодом проповiдник показав князевi iкону iз зображенням Страшного суду, на якiй праведники були зображенi справа, вони радiсно йшли до раю, а грiшники злiва, вони йшли до пекла на вiчнi муки. Добре тим, що справа, сказав князь Володимир, i худо тим, хто злiва». Хрестись, якщо хочеш бути справа», такою була вiдповiдь грека-християнина»15.
Князь Володимир розумiв, що прийняття християнства вiдкриває перед Руссю великi можливостi. У той час християнська релiгiя, маючи свiтовi масштаби, була величезною полiтичною силою. Крiм того, це давало можливiсть Киïвськiй Русi прилучитися до писемностi, високоï культури Вiзантiï та Риму. Але був фактор, на який Володимир, будучи людиною розумною i далекоглядною, не мiг не зважати. За тогочасними церковними законами, прийнявши християнство вiд Вiзантiï, Киïвська Русь автоматично втрачала свою незалежнiсть i пiдпадала пiд ïï владу, на що князь не мiг пiти нi в якому разi.
Згодом, за порадою бояр i старiйшин, Володимир посилає найрозумнiших послiв у рiзнi краïни iз завданням розвiдати i вивчити, що собою являє та чи iнша релiгiя i як там служать Богу. Бачили ми у булгар, розказували посли, поклоняються в храмi, стоячи без поясiв; поклонившись, сядуть i дивляться туди i сюди… немає веселощiв у них, а плач i страх великий, немає добра в ïхньому законi… Коли були ми у нiмцiв, то бачили багато чого на ïхнiй службi, але крамоли ми не бачили нiякоï. Коли ж ми прийшли до грекiв i вони повели нас туди, де служать своєму Боговi, то ми, враженi, не знали, чи ми на небi, чи на землi… i розказати не вмiєм! Знаємо тiльки, що там сам Бог з людьми перебуває i служба у них вища вiд усiх краïн! Не забудемо ми тiєï краси! Всякий, хто скуштував солодкого, вже не захоче гiркого; тож i ми не можемо вже бiльше залишатися в язични-
11 1
цтвi» » . I ще довго посли розказували про переваги християнськоï

Дурасов Г.П. Крсщсние Руси. М., 1990. — СЮ.
.. Дурасов Г.П. Там само. — С. 10 (примiтка: переклад автора).
релiгiï над iншими, про те, як i де вона зародилася, як проходить служба у церквах, яких святих i за якi життєвi подвиги шанують, як ïм моляться, пiсля чого хтось додав: Якби поганою була грецька вiра, не прийняла б ïï Ольга, бабуся твоя, наймудрiша iз усiх людей»1«7. На цьому князь Володимир остаточно переконався у перевагах християнськоï вiри, але щоб не поставити Русь у васальну залежнiсть вiд Вiзантiï i щоб вiн сам, як новонавернений монарх не став сином» iмператора, тобто васалом, вiн почав дiяти розумно, виходячи з iнтересiв власноï держави.
У цей час одна iз вiзантiйських провiнцiй повстала i iмператор Василь II попросив допомоги у князя Володимира. Той, у свою чергу, поставив умову: визнати Киïвську Русь християнською державою i вiддати за нього свою сестру Анну. Володимир на той час був одружений i, крiм того, мав майже тисячу наложниць, тому перед одруженням з грецькою царiвною свою першу дружину вiдправив у монастир (такi жорстокi тодi були закони). Незважаючи на те, що Володимир придушив повстання, тобто виконав умову зi свого боку, вiзантiйський iмператор не поспiшав iз виконанням обiцяного, з погордою ставлячись до самовпевненого варвара» i його вимог. Тодi Володимир нападає на вiзантiйськi володiння у Криму, бере Херсонес (Корсунь), i погрожує пiти походом на Царград. Вiзантiйському iмператору не залишалося нiчого, як згодитися на вимогу киïвського князя, але вiн поставив умову: Володимир повинен охреститися, бо недостойно християнкам виходити замiж за язичника»]*>*, на що князь дає згоду.
Коли молода царiвна прибула в Корсунь, сталося непередбачене
Великий князь ослiп. Нiхто не мiг назвати причину повноï слiпоти i нiхто не змiг йому допомогти. Минали днi за днями, для князя все перетворилося в одну страшну непроглядну нiч. Всi знахарi, цiлителi лише розводили руками. Дiзнавшись про горе Володимира, його наречена передала йому послання, в якому переконувала молитися всесильному християнському Боговi i обов'язково охреститися. Вибору не було. З вiдчаєм i надiєю молився князь новому Боговi, а згодом був призначений день, коли вiн мав охреститися. I сталося диво. Пiд час хрещення князь Володимир прозрiв i до глибини душi був вражений цим. Воiстину великий Бог християнський! вигукнув князь, тепер побачив я Бога iстинного!» У святому охрещеннi
«»Дурасов ГГ1. Крсщенис Руси. М., 1990. — С.11.
«* Дурасов Г.П. Там само. — С. 11.
вiн одержав iм'я Василь на честь свого небесного покровителя Василя Великого. Пiзнiше на тому мiсцi, де стояв iдол Перуна, вiн поставив церкву.
Повернувшись до Києва, князь наказує знищити всiх язичницьких богiв: статую Перуна кинути у Днiпро, а iнших iдолiв порубати на шматки i спалити, що й було зроблено. Згодом князь охрестив своïх рiдних, а потiм охрестив у Днiпрi киян. Хто не прийде на рiку, той буде вважатися ворогом князя». Нiчого не залишалося киянам, як прийти на таке милостиве запрошення». Сонце велично пiдiймалось над Днiпром, вiдбиваючись на широкому плесi, слiпило очi, розпiкало повiтря, й над стовпищем людей вставав важкий дух. Вони стояли роздягнутi, голi, прикриваючи вретищами, гiллям i просто руками срамнi мiсця, тiльки жонам гриднi дозволяли залишитись у сорочках чи пов'язати на тiло рушники або якiсь дерюги, люди со-
..I..9
ромились один одного…
Як свiдчать лiтописи, коли народ увiйшов у воду i священики прочитали над ними молитви, Володимир пiдняв руки до неба i урочисто промовив: Господи, призри на нових людей твоïх i утверди в них правую вiру!» У наступнi днi й лiта люди скажуть, що це була урочиста й незабутня година, i вона справдi була такою це охрещувався город
Киïв, це хрестилась Русь…… Ця подiя сталася 988 року. Згодом, у
пам'ять про батька й сина, якi посiяли в його душi зерно невiри до язичницькоï релiгiï, Володимир на мiсцi ïх загибелi закладає церкву Пресвятоï Богородицi, на утримання якоï вiддає десяту частку своïх прибуткiв. З того часу за нею й закрiпилася назва Десятинна церква.
Глибока вiра в християнського Бога перевернула життя великого князя. З цих пiр i до останнiх хвилин свого життя вiн не переставав пропагувати християнську релiгiю, пiд страхом покарання примушував хреститися i бояр, i простих смердiв, причому останнi були найбiльшими прихильниками язичницькоï вiри. Як сказано в Повiстi врем'яних лiт», Володимир начал строить в городах церкви и назначать попов, а людей приводить к крещению по всем городам и селам».
Прийняття християнства на Русi стало визначною подiєю, яка сприяла духовному оновленню народу, а оскiльки ця релiгiя прийшла на Русь у тiсному єднаннi з книгою, вона принесла з собою грамотнiсть i просвiтництво.
т СкляренкоС. Володимир. -К., 1971.-С.370.
«» Скляренко С. Там само. -С.370.
Запитання i завдання на закрiплення:

1.Чи було вiдоме християнство на Русi iде до ïï хрещення
Володимиром?
Коли i де прийняла християнство княгиня Ольга i яка iсторiя цьому передувала? 3. Яку мету переслiдував киïвський князь Володимир, вiдновивши жертвоприношення богу Перуну?
Яка подiя зародила в душi князя Володимира сумнiви про правдивiсть язичницькоï релiгiï?
2. Як Ви розцiнюєте бажання киïвського князя Володимира
детально познайомитися з рiзними релiгiями та з богослужiннями?
Чому вибiр князя упав саме на християнську релiгiю? 7. Яка трагiчна подiя вжиттi князя Володимира стала причиною його хрещення?
Коли князь Володимир охрестив Русь i як до змiни вiри поставилися знать i простий народ?Чим Ви поясните, що князь Володимир став палким прибiчником i пропагандистом християнськоï вiри? 10. Що Ви знаєте про iсторiю спорудження Десятинноï церкви у мiстi Києвi?
Яку роль вiдiграло християнство у розвитку духовноï культури на територiï Киïвськоï Русi? Лiтература

3. Аничков Е.В. Язичество и древняя Русь. СПб, 1914.

4. Антонович В.Б. Колдовство. Документи. Процессы.М., 1887.
Брайчевський М.Ю. Затвердження християнства на Русi. — К., 1989.Дивосвiт прадавнiх слов'ян. Науково-популярний нарис. — К., 1991. 5. Дурасов Г.П. Крещение Руси. — М., 1990.
Знойко О. Мiфи Киïвськоï землi та подiï стародавнi. — К., 1989.Iванченко М. Дивосвiт прадавнiх слов'ян. — К., 1991. Iларiон Митрополит. Дохристиянськi вiрування украïнського народу. — К., 1992.Iсторiя релiгiï в Украïнi: у Ют./ Редкол.: А. Колодний (голова) та iн. — К., 1996. Т.I.: Дохристиянськi вiрування. Прийняття християнства / за ред. Б. Лобовика. Котляр М. Дохристиянськi вiрування схiдних слов'ян // Людина i свiт, 1989, 8.Лобовик Б. Вiрування давнiх украïнцiв та ïхнiх пращурiв. — К., 1996.Лозко Г. Украïнське народознавство. — К., 1995.Нечуй-Левицький I. Свiтогляд украïнського народу. — К., 1992.Никольский М.Н.Дохристианскиеверованияи культи днепровских славян. М., 1929.Павленко Ю.В. Дохристиянськi вiрування давнього населення Украïни. — К., 2000.Потапенко О.I., Кузьменко В.I. Шкiльний словник з украïнознавства. — К., 1995.
5. Плачинда С. Словник давньоукраïнськоï мiфологiï.
— К., 1993.

6. Пепа В. Ключi од вирiю — К., 1990.

7. Рьiбаков Б.А. Язичество древних славян. — М., 1981.

8. Рыбаков Б.А. Язичество древней Руси. — М., 1987.

9. Скуратiвський В. Берегиня. — К., 1987.
10. Срезневский И.И. Святилища и обряди язьiческого богослужения древних
славян по свидетельствам современньïм и преданиям. —
Харьков, 1846.
11. Чмьiхов Н. Истоки язичества Руси. — К., 1990.
12. Чубинський П. Ангели на сходах неба. Народнi повiр'я, забобони.
— К., 1992.
13. Украïнцi: народнi вiрування, повiр'я, демонологiя. — К.,
1991.



29. Хрещення РусI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1202