49. Народна медицина orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1245


Оскiльки медицина як наука виникла досить пiзно (у XVIII ст.), а люди хворiли завжди, то, звичайно, кожен народ, у тому числi й украïнський, виробив власнi знання про тi чи iншi хвороби i засоби ïх лiкування. В основi цих знань лежать спостереження i напрацьованi багатьма поколiннями практичнi навички цiлительства. Так, ще в незбагненно далекi вiд нас часи люди помiтили, що тварини, яких аж нiяк не назвеш травоïдними, час вiд часу користуються послугами зеленоï аптеки». Вiдомо, що кiшки й собаки в разi захворювання (а може й для профiлактики, хто знає) ïдять траву переважно листя злакiв, цiлющi властивостi яких до цих пiр ще не вивченi. Про надзвичайнi тонiзувальнi властивостi зерен кавового дерева люди теж дiзналися, спостерiгаючи за тваринами. Iснує легенда, за якою пастух помiтив, що кози, об'ïдаючи гiлочки з плодами цього дерева, починають поводити себе незвично: вони стають прудкими, веселими, грайливими, причому такий веселий настрiй у них зберiгається дуже довго. Будучи людиною допитливою, вiн теж пожував кавових плодiв i був дуже здивований: куди й подiлася втома, сонливiсть, звiдкись узялися сили i прекрасний настрiй. Нинi результати вiдкриття простого пастуха вiдомi всьому свiту.
Вiдомостi про використання цiлющих властивостей рослин у давнину можна визначити, вивчаючи данi археологiï та етнографiï. Фактично не було на Землi племенi, навiть iз найпримiтивнiшою суспiльною органiзацiєю, яке б не мало у своєму розпорядженнi цiлого арсеналу лiкарських рослин, причому знання про цiлющi властивостi були зосередженi в руках» однiєï людини або родини, i цi знання передавались у спадок. Звичайно, про лiкування у нашому розумiннi цього слова у тi часи не могло бути й мови, але такi народнi цiлителi мали досить добре уявлення про вплив того чи iншого зiлля на людський органiзм, ну а дози, як можна здогадатися, випробовувалися на людях. Кому вже як пощастить. Дуже часто приготування лiкiв i лiкування ними супроводжувалося магiчними дiями, що надавало всьому процесу загадковостi, таємничостi. Археологiчнi знахiдки пiдтверджують давнiсть лiкування травами: у рiзних куточках свiту часто знаходять спецiальний посуд для розтирання i варiння лiкарських трав, iнодi цей посуд прикрашений якимись знаками чи символами, що вказує на використання його у магiчних обрядах.
На найдавнiших писемних пам'ятках глиняних дощечках, вiднайдених в Ассирiï, теж мiстяться данi про лiкарськi рослини. У столицi цiєï давньоï держави iснував навiть сад, де ïх вирощували. З папiрусiв вiдомо, що ще за 4000 рокiв до н.е. єгиптяни добре зналися на лiкарських рослинах i навiть склали ïх список. Крiм того, на стiнах єгипетських храмiв i пiрамiд iснують численнi зображення лiкарських рослин, якi й зараз використовуються у фармацiï (наприклад, рицина). гиптяни використовували не лише власнi рецепти, а й закупляли лiкарськi та ароматичнi рослини далеко за межами своєï держави. В iсторiï вiдома експедицiя з п'яти єгипетських кораблiв у 1500 р. до н.е. у краïну Пунт (нинiшня краïна Сомалi) за бальзамовими деревами (ЗаА.Р. Гамлирман, Г.Н. Кадаєвим та iн.).
найдавнiшi писемнi згадки, що ще вiсiм тисяч рокiв тому шумери виготовляли настоï i порошки iз трав, якими потiм успiшно лiкували рiзнi захворювання. Рецепти лiкiв, виготовлених на травах, записували на глиняних табличках i ассирiйцi. Вправно лiкували травами i в давньому Китаï. Перший китайський трактат про зцiлювальнi властивостi дев'ятисот рослин занотований 2500 роком н.е.; добре зналися на лiкуваннi травами i давнi греки: Гiппократ, Дiоскорид (у працi Лiкарськi рослини», писанiй на початку нашоï ери, дає шiстсот назв лiкарськоï флори). Авiценна описав понад 800 лiкiв рослинного походження. А давньоримський учений Плiнiй описує близько тисячi рослин, переважно лiкарських'.
Нашi предки, слов'яни, ще за часiв Киïвськоï Русi користувалися дарами зеленоï аптеки. Так, простуду ефективно лiкували вiдваром з кори бiлоï верби i таволги, а гнiйнi виразки банною плiснявою», хоч пенiцилiн учений Флемiнг вiдкрив набагато пiзнiше. Ще у XII
‘» Колодiйчук . Диво зцiлення. — К.., 1993 — С.6.
столiттi онука Мономаха впраксiя написала науковий медичний трактат Мазi», який мав двадцять дев'ять роздiлiв i п'ять частин.
Звичайно, як i iншi народи, слов'янськi племена зналися на цiлющих рослинах i широко ïх використовували у лiкувальнiй практицi. З давнiх- давен для рiзноманiтних домашнiх потреб широко використовувалося зiлля. Знали, коли яке збирати, щоб воно мало найбiльшу силу, як його сушити, i якi настоï чи мазi виготовляти. Зiлля широко використовували як обереги, у магiчних обрядах, ним лiкували хвороби. Наприклад, при купаннi немовлят його кидали у купiль, свяченим зiллям обкурювали дитину, знiмаючи переляк чи зурочення, а молодi дiвчата вiрили, що зiллям можна причарувати парубка. Для цього використовували приворотне зiлля, варили його, проголошуючи замовляння: Кипи, кипи, корiнець, поки прийде молодець! Ще корiнь не вкипiв, а вже молодець прилетiв».
Особливою популярнiстю в народi у середнi вiки користувалося татарське зiлля (аïр тростинний), яке, за однiєю iз версiй, було завезене в Украïну татарами. Татари вважали, що аïр очищає водойми, i брали його з собою, коли йшли в походи в Украïну, там кидали в рiчки та озера, таким чином знезаражуючи воду, а потiм спокiйно пили ïï й напували коней. Пiзнiше медики з'ясували, що коренi татарського зiлля (аïру) видiляють фiтонциди речовини, якi вбивають мiкроби. Густий аромат татар-зiлля, його знезаражувальнi властивостi зробили цю рослину популярною в народi. Селяни на свята посипали ним долiвки, пучечки сушеноï трави пiдвiшували на сволок, клали за образи. Крiм татар-зiлля, цiлющими вважалися материнка, ведмеже вухо, золототисячник, ромашка, подорожник, мати-й-мачуха, трилисник, деревiй та iн. Iснувало повiр'я, що найбiльшi цiлющi властивостi мають трави, зiрванi в день святого апостола Симона Зiлота (23 травня) Симонове зело», якому святий Зiлот дає найбiльшу оздоровчу силу, оскiльки є покровителем рослин, та на свято Iвана Купала. В Iванiв день, як ще в народi називають язичницьке свято Iвана Купала, вiдбуваються рiзнi чудеса. У день лiтнього сонцестояння велику очищувальну й зцiлювальну дiю мають вогонь i вода, а ще бiльшу зiлля i трави. За народними повiр'ями, саме цiєï чарiвноï ночi розцвiтає папороть, диво-квiтка якоï приносить щастя, саме цiєï ночi можна знайти таємничу розрив-траву (або ключ-траву), яка вказує на захованi у землi скарби i вiдкриває всi замки. Найбiльшу лiкувальну силу мають зiбранi цiєï ночi звiробiй, материнка, ромашка,
якими лiкували членiв родини вiд застуди, головного болю, вiд болю в ногах i безсоння.
Жiнки та дiвчата йшли рвати зiлля до схiд сонця й обов'язково натщесерце. Перш нiж зiрвати першу квiтку чи стеблину, кидають у траву копiйку (символiчний вiдкуп), зiлля хрестять i проговорюють замовляння на успiшне майбутнє лiкування: Мати Божа ходила, зiлля родила, поливала, нам на помiч давала». До самого ж зiлля звертаються як до живоï iстоти: Зiлля моє, зiлля! Я тебе буду рвати, я тебе буду полоскати, цар-зiллям називати, а ти будеш менi помагати людей лiкувати».
Час збирання цiлющих трав залежно вiд того, яка хвороба, теж був рiзним. Для змiцнення сил органiзму, для росту, збiльшення ваги (ранiше проблеми надмiрноï ваги в украïнцiв не iснувало) трави збирали на молодий мiсяць, який наростатиме, щоб зростало, як мiсяць». На повний мiсяць, що йтиме на спад, збирали трави, щоб вивести бородавки, вилiкувати виразковi хвороби шкiри тощо, тобто щоб позбутися хвороби.
На думку В. Базилевського, по назвах трав можна читати нацiональний характер украïнцiв. Тут i поезiя i гумор, i тиха печаль, i незалежнiсть: нечуй-вiтер, сон-трава, рай-зiлля, зозулинi черевички, любка зеленоцвiта, вовча трава (купина), вогничок нивовий, польовi зiрки (курячi очка польовi), золотник, серпник, яблун (парило звичайне), ранник, порiзник, семижильник (подорожник великий), мороз-трава, польовi овечки (цмин пiсковий), материнка, боровий чепчик (чебрець боровий), мати-й- мачуха, кульбаба. Крiм того, за назвами окремих рослин можна визначити, якi народи колись заселяли нашу землю. Так, уже назване татар-зiлля говорить про перебування татар на територiï Украïни, а дрiк скiфський i белевiя сарматська пiдказують нам про далеких наших предкiв, якi багато столiть тому проживали на наших землях i залишили згадку про себе у назвах рослин.
Навiть звичайна трава поважалася у давнiх слов'ян. Вона була рослиною- тотемом i вважалася берегинею роду. За легендою, записаною Я. Головацьким iз давнiх джерел, коси дiвчини, яка загинула через нешанобливе ставлення до своєï матерi, до старших родичiв, стали травою»9. Вiдомий захiдноєвропейський хронiст Титмар (Х-ХI ст.) писав, що пучок зрiзаноï трави чи пучок зрiзаного волос-
Виклади древньослов'янських легенд, або мiфологiя, укладена Я.Ф. Головацьким -
К., 1991.
ся у давнiх слов'ян були символами перемир'я, клятвеного союзу. Навiть iснував звичай присягатися, кладучи на голову зрiзаний шматок землi з травою. Також давнi слов'яни використовували траву як оберiг вiд поганих очей».
Символом Батькiвщини для украïнцiв був чебрець трава з нiжним ароматом степу. Вiд'ïжджаючи в далекi краï, украïнцi брали з собою пучечок чебрецю, який, навiть засушений, довго тримає свiй нiжний аромат. Крiм того, чебрецю приписували й магiчнi властивостi: якщо обкурити оселю освяченим чебрецем, то це забезпечить добробут i процвiтання родини. Iз чебрецю заварювали духмяний чай, ним лiкували простуднi захворювання.
Магiчнi властивостi приписували й валерiанi одолень-травi, як ïï називали у стародавнi часи. Оскiльки ми знаємо, якi цiлющi властивостi має ця рослина, то нiчого дивного немає в тому, що нашi предки використовували ïï, як засiб вiд суму», тобто настiй з неï приймали як заспокiйливий засiб при сильних переживаннях.
З незапам'ятних часiв слов'яни знали про цiлющi властивостi чистотiлу. У народнiй медицинi свiжим соком чистотiлу виводили бородавки, настоянкою на горiлцi лiкували виразки, невеликi рани, у його вiдварi купали дiтей, хворих на золотуху.
Крiп городня рослина, яку у давнi часи використовували не лише як приправу до страв, а й застосовували при лiкуваннi очних хвороб, зокрема катаракти, кон'юнктивiту, вважали, що вiн розчиняє каменi у сечовому мiхурi. В одному iз давньоєгипетських папiрусiв рекомендовано вживати крiп як засiб вiд головного болю.
Березовий сiк у народнiй медицинi застосовували при захворюваннях нирок i сечового мiхура, а вiдвар iз березових бруньок пили при простудних захворюваннях.
Вiдвари кори бузини чорноï, яка i колись, i зараз широко поширена в Украïнi, застосовують при внутрiшньоматкових кровотечах i як сильний сечогiнний засiб, а листя i молодi пагони як послаблю- вальний засiб при запорах. При серцевих захворюваннях пили вiдвари горицвiту, при простудах вiдвар алтею. У народнiй медицинi широко практикували вiдвари i настоянки полину, м'яти, конвалiï, подорожника, лопуха, кропиви, безсмертника, деревiю, пiрчака. З лiкувальною метою використовували i кавуни (прекрасний сечогiнний засiб), капустяне листя (жарознижувальний засiб), квiти бузини (потогiнний засiб) тощо.
Поживнi i цiлющi властивостi дикоï цибулi знали дуже давно. ïï використовували як ефективний засiб проти цинги i простудних захворювань. Давнi римляни вважали, що цибуля надає людям хоробростi й сили i робить ïх непереможними, тому вона була однiєю iз основних приправ до салатiв i рiзних блюд. Вiдомий дослiдник лiкарських i поживних рослин В. Нiкольський у 1924 роцi писав: … простий народ ïсть сиру цибулю з хлiбом, сiллю i квасом; це додає здоров'я, надає свiжостi обличчю i зберiгає зуби».
У лiсовiй i лiсостеповiй зонах Украïни росте полуниця, ягоди якоï у народнiй медицинi застосовуються при захворюваннях печiнки i нирок, при ревматизмi i малокрiв'ï. Ягоди полуницi сушили на зиму для компотiв, а листя для чаю, який за смаковими i лiкувальними властивостями не поступався липовому.
Нашим предкам не були вiдомi iншi способи заготiвлi овочiв i фруктiв на зиму, крiм сушiння. Овочi i фрукти, як i трави, були додатком до основних страв. ïх готували i подавали як сирими, так i вареними, печеними, квашеними, солоними. Довгi, а часто й голоднi зими, примушували людей ранньою весною пробувати i додавати до бiдного на вiтамiни столу рiзнi трави, всю зелень, яка тiльки зустрiчалась. Таким чином визначалися ïстiвнi i неïстiвнi дикi рослини, а вже постiйне вживання ïстiвних рослин виявило цiлющi властивостi деяких iз них. Набутi знання, збагачуючись i вдосконалюючись, передавалися вiд поколiння до поколiння i часто запозичувалися iншими народами. Так визначилося певне коло диких i культурних рослин з лiкарськими i поживними властивостями.
У народнiй медицинi широко використовувалася така розповсюджена городня рослина, як огiрок. Нашi предки рекомендували вживати огiрки при захворюваннях печiнки, туберкульозi, як сечогiнний та послаблювальний засiб, при опiках та iн. Вже багато столiть служать огiрки i жiночiй красi. Сiк огiрка виводить пiгментнi плями, вiдбiлює шкiру, робить ïï гладенькою, свiжою i оксамитовою.
Капусту теж здавна вважали прекрасною лiкувальною рослиною
i, мабуть, не безпiдставно. Так, у давнiх грекiв капуста вважалася символом тверезостi, про що свiдчить давня народна мудрiсть: З'ïси капусту перед вживанням спиртного, не сп'янiєш, з'ïси пiсля розженеш хмiль». Високу оцiнку капустi давав вiдомий давньогрецький математик Пiфагор (Уст. до н. є.), який стверджував, що капуста пiдтримує бадьорiсть i веселий настрiй». Римляни капустою лiкували безсоння, головнi болi, глухоту, кишковi розлади. Населення Киïвськоï Русi теж високо цiнувало поживнi i лiкувальнi властивостi капусти. Так, в Iзборнiку» Святослава (XI ст.) сказано, що ïï застосовували при захворюваннях серця, нирок, печiнки,селезiнки, при виразкових хворобах, опiках. Соком iз неï виводили бородавки. У травнику XVII ст. Прохладный вертоград» знаходимо, що капуста отверзает утробу, разбивает мокроту, побуждает мочу и ветрьГ»*0.
I колись, i зараз прикладанням листкiв капусти знiмають жар при запаленнях суглобiв, соком капусти виводять пiгментнi плями на обличчi, ним же лiкують виразку шлунка та дванадцятипалоï кишки.
Президент Лондонського королiвського товариства учених, виступаючи у 1771 роцi з приводу вiдкриття вiдомого англiйського вченого Джозефа Пристлi про те, що зеленi рослини очищають повiтря, зiпсоване диханням, зазначив: Це вiдкриття переконує нас, що не iснує некорисних рослин. Починаючи з величного дуба i закiнчуючи дрiбною стеблинкою, усi кориснi для людини. Якщо не завжди можна розглядати користь окремоï рослини, то, як частина загального цiлого, вона бере участь в очищеннi атмосфери: у цьому вiдношеннi i троянда i отруйний дурман мають однакове значення. У найвiдда- ленiших безлюдних куточках свiту немає жодного лугу, жодного лiсу, якi б не перебували у постiйному з нами обмiнi, пiдтримуючи i забезпечуючи наше життя'»*'.
У народнiй лiкувальнiй практицi широко використовувалися жири тваринного походження: козячий, свинячий, борсуковий та ïжаковий. Прекрасними лiками вiд простуди були тепле коров'яче та козине молоко з медом. Iнодi як лiкувальнi засоби використовувались гас, вiск, нафта, сiль, пiсок, мiдь тощо. Так, наприклад, при запаленнi слизовоï оболонки очей i повiк промивають очi або роблять примочки водою, що осiла на шибках, водою iз граду, молоком жiнки, яка вперше народила хлопчика, дитячою сечею, червоним церковним вином тощо.
Крiм названих засобiв лiкування, у народi широко практикували прогрiвання, холоднi обгортання, масажi. Зналися нашi предки i на акушерствi: лiкували найрiзноманiтнiшi жiночi захворювання, приймали пологи, виходжували новонароджених i породiль. У великiй пошанi були й народнi костоправи. У разi потреби (а потреба була
‘»]*>Дудченко Л.Г., Кривенко В.В. Пишсвьiс раетения — целители.-К 1999. — С. 21.
11,1 Рева М.П., Липовсцкий В. М. Раетения вбьiту. — Донецк, 1977. — С. 184.
постiйно) вони могли скласти зламану кiнцiвку, вправити вивих чи направити хребет.
Народна медицина одна iз найстарiших галузей людських знань. ïï початки сягають ще в доiсторичнi часи, але й через багато тисячолiть вона залишилась у своïй сутi такою самою, як i ранiше, вiдфiльтрувавши i вiдшлiфувавши досвiд i знання про засоби i методи лiкування. Як i сотнi, тисячi рокiв тому, народнi цiлителi лiкують зiллям, власноручно виготовленими мазями, настоянками, викачуванням яйцем, виливанням воском, оловом, молитвами, замовляннями, iншими магiчними дiями.
Виникнення офiцiйноï медицини призвело до появи конфронтацiï, непримиренних протистоянь мiж ними, хоча останнiм часом iронiчно- зневажливе ставлення з боку медикiв до справжнiх народних цiлителiв змiнюється на позитивне. I не випадково, бо, дiйсно, у справдi талановитих цiлителiв є чому повчитись. Iснує цiлий ряд захворювань, яких не вилiковує офiцiйна медицина i якi пiд силу» хорошiй знахарцi. Серед таких захворювань слiд назвати рожу (бешиху)
червонi, дуже пекучi плями, що супроводжуються пухлинами. Як же ïх лiкують знахарi, цiлителi? Перед початком лiкування тричi читаються молитви Отче Наш» i Богородице Дiво». Мiсце, де з'явилася рожа, накривають шматком сирового полотна, а зверху накривають шматком червоноï тканини. З клоччя i червоних шерстяних ниток робиться 9 кульок, якi по однiй спалюють i прикладають до хворого прикритого мiсця i промовляють замовляння: Рожо, рожо, на тобi червону, дай менi бiлу». Так повторюють 9 разiв, поки не спалять 9 кульок. Потiм спалюють i тканину, i залишки кульок, а потiм розвiюють попiл, промовляючи замовляння: Як цей попiл щез, пропав з моïх очей, так щоб ця рожа вiд раби Божоï (iм'я) щезла, пропала. Як я не можу бiльше позбирати цей попiл, так щоб ця рожа до мене не верталася». Як не дивно, але якщо все правильно зроблено, то пiсля кiлькох таких спалювань,на третiй день вiд рожi не залишається i слiду.
дуже багато життєвих ситуацiй, якi можуть спричинити переляк у дiтей, а iнодi й у дорослих. У народi вважають, що кращого засобу вiд переполоху, нiж його вилив, немає. Лiкують тричi на спаданий мiсяць, ставлячи на голову чи живiт хворого миску з водою, куди виливають розтоплений вiск чи олово. У цей же час читається спецiальне замовляння вiд переляку. Застигла у водi фiгурка з вилитого воску чи олова вкаже, хто чи що стали причиною переляку i таким чином переляк проходить, тобто його з людини вилили».
У народнiй медицинi дулею» лiкують герпес на губах та ячмiнь на повiках. Пiднiсши дулю» до хворого ока i спрямувавши ïï на ячмiнь, промовляють: Ячмiнь, ячмiнь, на тобi дулю»!» Не сумнiвайтесь ячмiнь засохне.
Бiльшiсть людей знають, що таке зубний бiль i яким вiн буває нестерпним. То ж не випадково, ще iснує багато замовлянь зубного болю, одне з яких проголошується вночi, коли на небi видно мiсяць i адресоване воно цьому небесному свiтилу. Читають, ставши обличчям до мiсяця:
Молодик, молодик, де ти був?
На тiм свiтi.
Що бачив?
Мертвих людей.
Що вони роблять?
Лежать.
У них зуби не болять?
Не болять.
Щоб i в тебе не болiли, народжений, молитвяний (iм'я)»2.
Такi неприємнi речi, як бородавки, нашi предки виводили товченим насiнням волошки синьоï або ж за допомогою магiï. Для цього брали шматочок яловичини, натирали ним бородавки, а потiм закопували м'ясо пiд порогом. Через декiлька днiв, коли м'ясо згнивало, бородавки зникали.
При почервонiннi очей i припухлостi повiк прикладали примочки з вiдвару квiтiв волошки синьоï, квiтiв бузини або ромашки.
Шкiрнi висипи, екземи, свербiж тiла лiкували вiдварами полину гiркого, лопуха великого, прикладаючи компреси або додаючи в купiль. Для росту й змiцнення волосся та проти лупи широко використовували вiдвар коренiв лопуха, вiдвар ромашки запашноï, мати-й- мачухи звичайноï, кропиви дводомноï тощо.
Запитання i завдання на закрiплення:
1. Що сприяло виробленню, формуванню i накопиченню найдавнi-
тих людських знань про хвороби i засоби ïх лiкування?
‘*' Таланчук О.М. Украïнськi чари.- К 1992.- С.34.
2. Якi Ви знаєте цiкавi iсторiï про вiдкриття лiкувальних
властивостей зiлля чи плодiв дерев?
Плоди яких дерев чи кущiв, що ростуть в Украïнi, у народнiй медицинi вважаються цiлющими? 4. Я кi лiкарськi рослини, що ростуть на територiï Украïни, Ви знаєте?
3. Якi народнi повiр'я про силу цiлющих трав, пов'язанi зi святом Симона
Зiлота (23 травня) та в нiч на Iвана Купала (з 6 на 7 липня) , Ви
знаєте?
Якi народнi засоби тваринного походження широко практикуються у народнiй медицинi?Що Ви знаєте про нетрадицiйнi народнi методи лiкування окремих захворювань?Запишiть у формi твору-мiнiатюри одну якусь легенду чи якесь повiр'я про силу цiлющих трав.

49. Народна медицина orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1245