<< Главная страница

54. НацIональне вбрання укра&IUML;нцIв orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1255


Одяг населення будь-якоï краïни диктується декiлькома чинниками, один з яких клiматичнi умови. У суворi довгi зими з великими снiгами i трiскучими морозами Крайньоï Пiвночi не обiйтися без теплого хутряного одягу, вiчне лiто спекотноï Iндiï передбачає легкий, переважно свiтлий одяг, а клiмат Африканського континенту диктує мiнiмум одягу на тiлi людини достатньо лише пов'язки на стегнах.
Другий важливий чинник соцiально-економiчне становище людини в суспiльствi. Археологiчнi, а також писемнi пам'ятки перiоду Киïвськоï Русi через народний одяг засвiдчують складнiсть соцiальноï структури суспiльства. Саме одяг i вказував, до якоï верстви населення належить та чи iнша людина. Так, у писемнiй пам'ятцi XII ст. Слово о богатом и убогом » сказано, що багатий ходить в паволоце и в кунах, а убогий руба не имать на талесьi», якщо у пер-
И2Н7
шого нога у червлене сапозе , то в другого в личницьi — . Оскiльки з найдавнiших часiв господарство було натуральним, для виготовлення одягу i взуття використовувалась власна сировина, яка була в кожному господарствi, бо кожна родина вирощувала льон i коноплi, з яких потiм ткали полотно й шили одяг. Активне заняття скотарством, полюванням на дикого звiра давали шкiру й хутро, якi йшли як на виготовлення добротного одягу, так i взуття.
207 Наулко В.I. i iн. Культура i побут населення Украïни.- К.,1993.- СI IX.
Звичайно, нацiональне вбрання украïнцiв зазнало часткового впливу культури i моди слов'янських i неслов'янських народiв, з якими Киïвська Русь, а згодом Украïна постiйно контактували на полiтичному та економiчному рiвнях. Це i взуття iз довгими загнутими носами, i деякi жiночi головнi убори, прикраси. З Вiзантiï та арабського Сходу надходили парча, пурпур, порфiр, шовк та оксамит, якi, хоч i дорого коштували, користувалися величезним попитом у заможноï частини населення. З кiнця XII столiття з Нiмеччини почали завозити суконнi тканини, якi йшли переважно на виготовлення одягу тогочасноï знатi: князiв, бояр та церковнослужителiв. Князi, бояри i духовенство одягались добротно й дорого, причому костюму надавалася велика увага, оскiльки вiн був нiби вiзитною карткою, яка наочно представляла панiвну верхiвку суспiльства. Довга сорочка iз найтоншого полотна, на рукавах i внизу була прикрашена орнаментом, вишитим золотими або срiбними нитками. Верхнiй одяг шився iз дорогого вiзантiйського сукна й прикрашався вишиванкою. Шапка обов'язково оторочувалася дорогим соболиним, лисячим чи рисячим хутром, прикрашалася пером страуса i коштовним камiнням .
Просте ж населення Киïвськоï Русi одягалося скромно . Не було пишностi, але була мальовничiсть, притаманна характеру i давнiх, i сучасних украïнцiв. Самобутнiм та мальовничим був костюм давньоруськоï селянки. Вбрання замiжньоï жiнки та дiвчини складалося iз довгоï вишитоï сорочки, поясного одягу з одного або двох незши- тих, а пiзнiше з двох частково зшитих шматкiв орнаментувань або картатоï вовняноï тканини (двi запаски, плахта, поньова). На головi у дiвчини був вiнець, а в замiжньоï жiнки рушникоподiбний шматок тканини, що накидався на багато прикрашений твердий, виконаний iз дорогоï тканини, головний убiр, яким щiльно закривали волосся. На ноги одягали плетенi або шкiрянi постоли.
Не таким мальовничим був чоловiчий одяг. Вiн складався iз сорочки довжиною до колiн, що зодягалася навипуск та пiдперiзувалася шкiряним або в'язаним поясом, а також нешироких штанiв (порти, гачi). На поясi крiпились рiзнi необхiднi речi (кресало, гребiнь, невеликий нiж). На головi валяна шапка, на ногах плетенi або шкiрянi постоли з онучами. Холодноï пори року одягали сукняну свиту, а взимку кожух»2«8.
2|* Наулко В.I. i iн. Культура i побут населення Украïни.К.,1994. С. 156,157.
XVI XVII ст. характеризуються все бiльшим розшаруванням населення Украïни i поглибленням класових протирiч: панiвна верхiвка феодали та козацька старшина, середнiй клас помiщики, мiщани, торговцi i найбiднiша верства населення рядове козацтво та селяни. Серед багатьох вiдмiнностей мiж цими класами були також одяг i взуття. Увiйшли в моду жупани, пошитi з дорогих тканин, сорочки з шовку чи тонкого полотна, вишитi золотими чи срiбними нитками, яскравi шаровари та дорогi пояси. Звичайно, такi речi могли собi дозволити лише представники панiвноï верхiвки, бiднiшим верствам населення вони були недоступнi.
XVIXVII ст. внесли певнi змiни в полiтичне та економiчне життя Украïни. У цей час територiя Правобережноï Украïни потрапила пiд владу панськоï Польщi. Зневажливе, гоноровите ставлення заможноï польськоï шляхти до корiнного населення знайшло вiдображення у виданому польським урядом законi, за яким мiщанам не дозволялося носити таке саме вбрання, як у шляхтичiв, зокрема ясновельможнi пани могли носити яскраво-червонi жупани, дрiбна шляхта сiрi, а мiщанство взагалi не мало права носити дорогий одяг, не дозволялося одягати кунтушi, а жупани лише певного кольору204. Щось подiбне було i в Римськiй iмперiï, де, залежно вiд соцiального становища, яке займала людина в суспiльствi, вона мала чи не мала привiлеï носити взуття певного фасону чи кольору. Так, пурпуровi черевики тодi мiг носити лише iмператор, бiлi лише консули 210
i т.iн.
У ХУ-ХУII ст. одяг украïнськоï шляхти був дуже дорогим, i фактично був частиною майна людини, що занотовано у багатьох документах, зокрема при одруженнi, як i земля, худоба, вiн актом фiксувався як придане жiнки. За свiдченням Матейко К.I., опис приданого Анастасiï, дружини Дублянського (1747 р.), включав: перли на восьми шнурках вартiстю 27 червiнцiв або 486 золотих, щирозлотний ланцюг 30 червiнцiв або 540 золотих, штука золота з рубiнами, двi пари щирозолотих ковткiв та iншi ювелiрнi прикраси, кiлька шуб, пiдбитих хутром песцiв, куниць, попелиць i кролiв, декiлька спiдниць iз коштовних тканин тощо2«.
2«» Головацкий Я.Ф. О народной одежде и убранствс русинов или русеких в
Галичинс и северо-воеточной Венi рий. СПБ., 1877. С. 477 — 47Н.
2|» Шалупенко В. Н. Каждьiй можетбьiть красивим. К., 1987. С.52.
211 Матейко К.I. Украïнський народний одяг. К., 1977.- С.14I.
За часiв козаччини одяг жiнок-украïнок був простим, але надзвичайно яскравим. Жiнки носили сорочки-вишиванки iз тонкого бiлого полотна. Така сорочка сягала жiночих колiн i мала досить глибокий вирiз, щоб видно було намисто чи дукати, а на рукавах i на грудях була вишита червоними i чорними нитками. У цей час серед жiноцтва увiйшли в моду i стали популярними плахта, запаска i крайка
яскравий одяг, витканий iз льону чи вовни, iнодi прикрашений срiбними чи золотими нитками.
Зимовий одяг украïнських селянок був простий i теплий. Iз саморобного овечого сукна шили свитки, на головах носили яскравi хустки. Багатi жiнки носили кожухи, ато й шуби. Жiночi кожухи шили з добре вичинених овечих шкур, переважно бiлого кольору. Вони ледь сягали колiн, прилягали до талiï, пiдкреслюючи фiгуру, ззаду гарно лягали складки. Прикрашали кожухи кольоровими шнурами, дрiбненьким смушком, що робило ïх яскравими й мальовничими.
За тогочасними законами лише дiвчата мали право ходити з непокритою головою. Свiтити» волоссям для замiжнiх жiнок вважалося непристойним i засуджувалося в народi. Головним убором замiжньоï жiнки була намiтка бiле полотнище з льону чи конопель, а в заможних iз шовку, яке по краях вишивали кольоровими нитками. Тiльки коло хати в буднi днi та на роботi була без намiтки, а скрiзь: до церкви, в гостi, на смерть» жiнки брали з собою намiтку».21- Намiтки носили поверх очiпка цилiндричноï шапочки з плескатим дном, яку бiднi шили з простого полотна, а багатi з парчi, шовку чи оксамиту.
Кожнiй молодiй дiвчинi хотiлося подобатися хлопцям, приваблювати ïхнi погляди до себе не лише вродою, а й одягом, який би цю вроду пiдкреслював. Як наймуся до пана, та зароблю грошей, то куплю собi десять разкiв доброго намиста, справлю червонi чоботи, накуплю нових квiток та стрiчок, та так вберуся, що всi хлопцi на селi подурiють», так мрiє молода дiвчина iз бiдноï селянськоï родини головна героïня повiстi I. Нечуя-Левицького Бурлачка». А ось як описав святковий одяг дiвчат-селянок першоï половини XIX столiття вiдомий украïнський письменник Григорiй Квiтка-Ос- нов'яненко у творi Салдацький патрет»: Ось i дiвчата зiбралися iти на ярмарок… Порозряджуванi так, що Господи! Середу дня сонечко пригрiло, так воно й тепленько; от вони й повихоплювались без свиток, в самих баєвих червоних юпках, що так, як мак, цвiте. Скиндяч-
212 Воролай О. Звичаï нашого народу,- К., 1993.- С.505.
ки на головах усе по-харкiвськи положенi, коси у дрiбушки позаллi- туванi i жовтими гвоздиками та барвiнком позаквiтчуванi; у сорочок i рукава, i ляхiвки повишивуванi та повимережуванi; на шиях намиста у кожноï разкiв по десять, коли ще не бiльш, аж голову гне! Золотi дукати та срiбнi хрести так i сяють; плахти картацькi, запаски i шовковi, i колiсчастi, пояси каламайковi; та усi, як одна, у червоних черевичках i у бiлих та синiх панчiшках»2«.
Такi поширенi нинi предмети одягу, як панчохи, були вiдомими ще в Давньому гиптi. Спочатку ïх носили лише жiнки, а вже згодом
чоловiки. ïх шили iз шерстяних та iнших тканин, але вони погано сидiли на нозi, зсувалися. Першi в'язанi панчохи i шкарпетки з'явилися в Англiï у XVI столiттi, i лише через столiття потрапили в Украïну, де швидко прижилися i стали надзвичайно популярними. Колготи, без яких у наш час не уявляє свого життя жодна жiнка, мають теж дуже давню iсторiю. Вони вiдомi ще з раннього середньовiччя, тодi ïх носили переважно мандрiвнi музиканти (здебiльшого це були чоловiки) i лише через кiлька столiть вони стали незамiнимим надбанням
214
жiноцтва всього свiту, у тому числi й украïнок .
Оскiльки чоловiки стриманiшi нiж жiнки i менше люблять себе прикрашати, то й одяг ïхнiй порiвняно з жiночим був набагато простiшим i менш мальовничим, але зручним у користуваннi. Влiтку носили сорочки iз бiлого тонкого полотна, вишитi на комiрi червоними, чорними чи синiми нитками, широкi штани iз грубого полотна, якi пiдперiзувались яскравим поясом. Верхнiй теплий одяг селянина свита коротка чи довга, широка чи вузька, iз вусами», рясами», залежно вiд мiсцевостi, та кожух. Кожух iз вичинених овечих шкур довгий, приталений iз хутром внизу i на правiй полi зверху до низу.
Основним жiночим взуттям давньоï Украïни були чоботи (у холодну пору) та черевички. До речi, i на Русi, i в iнших краïнах до XII столiття чоботарi не враховували форми стоп: шили чоботи чи чере-
215
вики нiби на одну ногу .
Назва черевики» походить вiд слова черево», бо давнi слов'яни шили ïх iз шкiри, що найм'якша на черевi, а пiзнiше iз мiцноï коштовноï тканини, прикрашеноï вишитими золотими та срiбними
2,3 Квiтка-Основ'яненко Г. Салдацький патрет. //Твори в двох томах. Том I. — К.,
1978.-С.34.
214 Шалупенко В. Н. Каждьiй может бьiть красивим. К., 1987.С.52.
215 Шалупенко В. Н. Там само. — С.52.
нитками узорами. Мода на таке взуття прийшла зi Сходу й досить мiцно закрiпилася в Украïнi. Черевички здебiльшого носили дiвчата, а жiнки чоботи iз сап'яну, сап'янцi. Кому хустка на голову, тому й сап'ян на ногу, а в кого стрiчка в косi, в того й парча на нозi», так говорить давнє народне прислiв'я. Жiночi чоботи одягалися на свята чи в недiлю й були рiзного кольору, переважно червоного, що дуже пасувало до яскравих хусток i бiлих кожушкiв.
Ой вулиця та широкая,
Чом трава не зеленая?
Як же менi зеленiй бути,
Коли мене качки збили,
А дiвчата походили Червоними чобiточками,
Золотими пiдкiвочками.
Бiднi селянки носили постоли та личаки. Таке взуття на ногах ознака крайньоï бiдностi, а оскiльки переважна частина населення найбiднiше селянство, то личаки i постоли були щоденним ïхнiм взуттям. Личаки плелися iз лика липовоï кори, а постоли складалися лише iз шкiряноï пiдошви, до краïв якоï прив'язувалися ремiнцi чи мотузки, якi й тримали ïх на ногах. Бiльшу ж частину року (з ранньоï весни до пiзньоï осенi) селяни ходили босi.
Кожухи дуже давнiй слов'янський зимовий одяг, про який є згадки у найдавнiших писемних пам'ятках Iпатiïвському лiтописi» та в Словi о полку Iгоревiм». Взимку чоловiки носили смушковi шапки, влiтку солом'янi брилi. Здавна основним добротним взуттям украïнцiв- чоловiкiв були чоботи. На iлюстрацiях лiтописiв князi, а на старих портретах гетьмани та козаки зображенi в кольорових чоботях з довгими гострими, злегка загнутими догори носками. Цi чоботи шили iз добре вичиненоï шкiри або з дорогоï мiцноï тканини. Вони коштували дуже дорого, тому ïх могли купити лише люди з достатком. Мода в Украïну на такi чоботи прийшла iз краïн Сходу. Iсторiя свiдчить, що i в тi часи мода на взуття за кордоном постiйно змiнювалась. То з'явилися чоловiчi чоботи i черевики з непомiрно вузькими ще й загнутими носками, то ïм на змiну прийшли чоботи, ширина носкiв яких досягала 16 см. Був час, коли модницi Францiï та Iспанiï носили туфлi на каблуках висотою 20 сантиметрiв або ж зовсiм без каблукiв на рiвнiй пiдошвi2«‘.
Заможне чоловiче населення Украïни носило м'якi хромовi чоботи, а бiднiшi юхтовi iз кiнськоï шкiри. Оскiльки головним у чоловiчому взуттi був не зовнiшнiй вигляд i фасон, а довготривалiсть використання, зручнiсть, то основною вимогою до взуття були добротнiсть i практичнiсть. З цiєï причини шкiру свиней майже нiколи не вичиняли, бо чоботи iз свинячоï шкiри були непрактичнi: вони пропускають воду, а взимку у таких чоботях мерзнуть ноги. Про непопулярнiсть чобiт iз свинячоï шкiри народ навiть приказку склав: Не дай, Боже, з Iвана пана, з кози кошуля, а iз свинi чоботи».

54. НацIональне вбрання укра&IUML;нцIв orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1255


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация