<< Главная страница

57. ДошлюбнI, шлюбнI стосунки. ВесIлля orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1261


Бажаним святом у кожному домi, де є дiвчина на виданнi, є весiлля. Украïнське слово весiлля» пов'язане iз давньоруським словом радiсть» веселитися, радiти. Це народний урочистий обряд, що супроводжується спiвами, музикою, танцями. У ньому втiлилися i споконвiчна народна мораль та етика, i Звичаєве право», i свiтогляднi уявлення украïнцiв.
Найдавнiшi вiдомостi про те, як укладався шлюб у наших предкiв, якi були стосунки мiж членами родини i невiстками, знаходимо в Повiстi врем'яних лiт», де лiтописець Несторпише: «… поляни своïх батькiв обичаï мають, тихi й покiрнi, i стидливiсть до снох своïх, i до сестер, i до матерiв своïх. I снохи до свекрiв i дiверiв своïх велику стидливiсть виявляють. I шлюбнi обичаï мають: не ходить жених по
невiсгу, а приводить ïï ввечерi, наступного дня приносять, що за неï дадуть».
Автор Густинського лiтопису зазначає, що богом шлюбу i роду у давнiх слов'ян був Ладо, якому молилися, приносили треби, щоб шлюб був мiцний i добрий: Богь пекельний, сего вiрили бьiти бо- гомь женитвьi, веселiя, утiшенiя i сякого благополучiя, якоже Елли- ньi Бахуса; сему жертвьi приношаху хотящiи женитися, дабьi его по- мощiю брак добрьiй и любовньïй бьiль»]*>1.
Звичайно, лагiдна вдача украïнцiв, ïхня сентиментальнiсть, здатнiсть на глибокi почуття, трепетне ставлення до коханоï не могли не позначитися на дошлюбних стосунках, про що говориться в украïнськiй народнiй пiснi:
Ой у полi вiтер вiє,
А жито половiє,
А козак дiвчину
Та й вiрненько любить,
А зайнять не посмiє,
бо дiйсно, не прийнято було до шлюбу вступати в iнтимнi зв'язки грiх, а тим бiльше, що це суворо засуджувалося народною мораллю. Та й виховували хлопцiв у сiм'ях так, щоб вони жалiли дiвчат, не спричиняли ïм горя i не виставляли на глум i сором.
Ой тим ïï не займає,
А що сватати має,
Ой тим же вiн,
Ой та й не горнеться,
А що слави боïться.
Навiть вiдомий своïм вiдвертим шовiнiзмом Вiсарiон Бєлiнський, полемiзуючи про походження давньоруськоï пам'ятки Слова о полку Iгоревiм», дає високу оцiнку родинним стосункам малоросiв- украïнцiв,де …взаємини чоловiка i жiнки грунтуються на любовi, де жiнка користується повнотою своïх прав».
У структурi весiлля знайшла своє вiдображення i дохристиянська форма шлюбу викрадання нареченоï, дiалог старостiв про куницю-
221 Полн.собр.русских летописсй. Т. II. — СПб, 1843. С.257.
красну дiвицю та мисливця (нареченого), викуп коси, грошовий штраф за безчестя» тощо. За свiдченням французького iнженера Гi- йома Левассера Боплана, який у першiй половинi XVII ст. подорожував Украïною i в 1650-му роцi видав книгу Опис Украïни», колись iснувало й нетрадицiйне сватання сватання дiвчини до хлопця, що ïй подобався. Дiвчина йшла до батькiв парубка, сiдала в хатi i починала вихваляти свого обранця, звертаючись до нього з такими словами: Бачу з твого обличчя, що ти людина добра, будеш дбайливим i любитимеш свою жiнку. Сподiваюсь, що з тебе вийде добрий господар. Цi твоï гарнi якостi змушують мене уклiнно просити взяти мене за жiнку». Потiм просила батькiв парубка дати згоду на шлюб. Якщо ж дiставала вiдмову чи одговiр, буцiмто хлопець ще молодий, не готовий до одруження, дiвчина казала, що не залишить ïхньоï оселi, доки не вiзьме вiн ïï за жiнку. I стояла на своєму, не виходила iз свiтлицi, поки не домагалася згоди. I батьки, як правило, погоджувалися, починали намовляти сина, щоб пильнiше придивлявся до дiвчини, як до своєï майбутньоï дружини. Зрештою все влаштовувалося i гуляли весiлля222. Цей же факт iнiцiативи з боку дiвчини у такому делiкатному питаннi як сватання оспiвано i в украïнськiй народнiй пiснi:
А в тiй свiтлоньцi ґречна панна сидить,
ґречна панна, панна Ганнуся.
Ой сидить, сидить, три хустки рубить.
Першую рубить свому свекровi,
Другую рубить своïй свекрусi,
Третюю рубить свому милому.
Ой дати б, дати, ким передати?
Нi сором, нi два, понесу сама.
Як у двiр ввiйшла, як зоря зiйшла.
В сiни влетiла ластiвочкою,
До хати увiйшла невiсточкою.
Такий спосiб здебiльшого використовувався тодi, коли хлопець обманув дiвчину, для якоï така форма шлюбу була виходом iз неприємного становища.
До XVII ст. в Украïнi iснував громадський шлюб, який ставав чинним лише пiсля громадського весiлля. Молодi могли жити нарiзно
222 Сiчинський В. Чужинцi про Украïну.- Прага. 1942.
декiлька рокiв, а вже пiсля весiлля жили разом. Збереглося багато церковних розпоряджень про обов'язковiсть вiнчання, але вони довгий час iгнорувалися народом. Прикладом може послужити настанова митрополита Георгiя (XI ст.), який у своïй Заповiдi» писав так: …без венчания жон не поймати никому же, ни богату, ни убогу, ни нищему, ни работнику». Але в той же час церква дозволяла багато- жонство князiв i бояр, якi мали i три, i чотири жiнки, з якими були обвiнчанi. З 1744 року Священний Синод затвердив височайший» указ, згiдно з яким шлюб набував чинностi лише пiсля вiнчання, а на тих, хто порушуватиме цей обов'язковий церковний акт, приписував накладати анафему. Цим же указом заборонялося молодим пiсля вiнчання жити окремо, оскiльки це розцiнювалося церквою як подружня зрада. До кiнця XVII- початку XIX ст. при шлюбi усно укладалася угода про придане, розподiл землi, худоби чи iнших вагомих цiнностей, пiзнiше такий договiр оформлявся письмово, особливо в тих випадках, коли йшлося про розподiл землi.
Досить поширеними в Украïнi були й нерiвнi шлюби, зокрема мiж багатими та бiдними, хоч Звичаєве право'1 не схвалювало ïх. Нерiвнi шлюби часто укладалися батьками без згоди молодих, а то i проти ïхнього бажання. Але воля батькiв у тi часи була для дiтей законом, то дуже часто одружувались не з любовi, а з примусу.
Ой на горi-горi церква мурована,
Ой там дiвчинонька з примусу шлюб брала.
Ой шлюбе мiй, шлюбе, примушений шлюбе.
Ой чи добре менi за нелюбом буде?
А яке життя з нелюбом, коли серце за iншим рветься, коли зламано молоде життя чи то в гонитвi за багатством, чи то з батькiвськоï любовi до своєï дитини, щоб вона не жила у бiдностi.
Чи всi ж тiï та сади цвiтуть,
Що заранi розвиваються?
Чи всi ж тiï та вiнчаються.
Що любляться та кохаються?
Половина та садiв цвiте,
Половина обсипається.
Одна пара та вiнчається,
А другая розлучається.
***
А в четвертiм бродi Да дiвчина плаче:
За нелюбого йдучи,
Собi лихо чуючи.
При нерiвних шлюбах часто чоловiк iшов у прийми до жiнки, а не навпаки, як це було прийнято, причому iснувало три види прийма- цтва за бажанням, за волею батькiв i за запрошенням. Найбiльше прав мав чоловiк, який iшов у дiм до дружини за волею батькiв або за запрошенням, а найменше за бажанням. Фактично такий зять був на правах вiльнонайманого робiтника i ставлення до нього як з боку батькiв дружини, так i з боку громади здебiльшого було зневажливим.
Одруження могло бути й зовсiм нестандартним, коли жiнка чи дiвчина могла взяти собi чоловiка, засудженого до страти за якусь провину, але шлюб був можливий лише при взаємнiй згодi. При всьому народi, в найдраматичнiший момент, коли вже виголошено вирок, вона накидала на голову нещасного свою хустку i якщо вiн згоджувався на такий шлюб, страта вiдмiнялася. Могло бути й таке, що засуджений обирав смерть. Зокрема, в iсторiï Запорiзькоï Сiчi вiдомi випадки як згоди засудженого козака на шлюб, так i, навпаки, вибору ним смертi. Так, на Слобожанщинi письмово зареєстрований випадок вiдмови засудженого до страти козака вiд шлюбу. Ось як це описується: …назустрiч… вийшла дiвчина пiд бiлим покривалом. Вона пiдiйшла до засудженого i прилюдно заявила, що хотiла б вийти за нього замiж. Юрба пристає i чекає на вiдповiдь засудженого. Козак зажадав, аби дiвчина пiднесла покривало, коли вона пiднесла, козак подивився i сказав: Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, лiпше на
шибеницi дать дубу!» i зажадав, щоби його швидше вiшали….
Небажання чоловiкiв одружуватися нiколи не схвалювалося украïнцями, а, навпаки, засуджувалося. Та й звичаєве право самостiйним вважало чоловiка лише тодi, коли вiн одружений, а до того, скiльки б рокiв йому не було, вiн вважався парубком. До старих парубкiв ставлення було зневажливе:
«‘ Киевская старина. — 1995. — Кн. I.-С.89-90.
Ой у млинi на каменi Кукiль не вродився …
Старий козак, як собака,
Й досi не женився!
Весiльна обрядовiсть украïнцiв мiстить багато язичницьких елементiв, якi в якiйсь мiрi втратили своє первiсне значення. Але i в нашi днi вiрять у певнi заборони, пов'язанi з весiллям. У Великий пiст не можна одружуватися, бо подружнє життя буде гiрким i нещасливим. Також у Великий пiст не можна зачинати дiтей, бо народяться кволими iз слабким здоров'ям, та й долi ïхнi будуть нещасливими. Надто небажане було зачаття у Страсну п'ятницю: дитя може народитися слiпим. У народi вiрять, що дотримання всiх етапiв весiлля з певними ритуалами, дiями, примовками зробить шлюб щасливим.
Традицiйне украïнське весiлля включає в себе три обов'язкових цикли: передвесiльний, власне весiлля i пiслявесiльний, кожен iз яких складається iз окремих обрядiв, зокрема передвесiльний iз сватання, умовин, оглядин i заручин; власне весiльний iз дiвич-вечора, випiкання шишок, короваю, посаду молодих, дарування, розплiтання коси та покривання молодоï, перевезення приданого (посагу); а пiслявесiльний iз гостин.
Сватання це дуже вiдповiдальний акт весiльноï обрядовостi, що супроводжувався великими переживаннями з боку жениха. Досить часто позитивний результат сватання залежав вiд авторитету, красномовностi, хитростi i веселоï вдачi сватiв (старостiв), до яких ще приєднувався нежонатий товариш жениха дружба», старший боярин. Починалося сватання жартами i веселими образними примовками. Мудрi люди попереджали сватiв: Не штука женитись, а спробуйте з ïх батьками договоритись!», Без брехнi жоден чоловiк не сватається» i т.iн.
Iшли свати з музиками, то вже iнша справа, як поверталися: з гордiстю, з пiснями, чи з соромом, тихенько, щоб менше хто бачив. Заходили свати в хату, де у бiльшостi випадкiв ïх уже чекали, бо знали про ïхнiй прихiд, i починали здалеку: що нiби-то вони мисливцi, та були в лiсi, полювали там на рiзну дичину, довго ходили лiсом i побачили куницю та за нею, а вона з лiсу та в село, та до цього двору, та до цiєï хати. Заходять вони в хату i бачать, що то не куниця, а красна дiвиця. А далi йшло розхвалювання жениха, який вiн красень, який працьовитий, яким гарним хазяïном i добрим чоловiком ïхнiй дочцi буде i т.iн. Увесь цей час дiвчина стоïть бiля печi i сором'язливо нiгтем колупає пiч. Коли батьки дають згоду на одруження, дiвчина подає старостам хлiб на вишитому рушнику, а пiсля батькiвського благословення перев'язує старостам рушники через плече, а молодому дарує хустку. Успiшне сватання закiнчується багатим застiллям, на якому свати здебiльшого напиваються так, що ледве на ногах стоять, бо чесно виконали покладенi на них обов'язки. Однак, не завжди дiвчина та ïï батьки давали згоду на одруження. У таких випадках дiвчина повертала старостам принесений ними хлiб, а молодому дарувала гарбуза (часто ще й спеченого), що для нього було страшним соромом i образою.
Якщо ж сватання проходило успiшно, через деякий час влаштовували оглядини знайомство з господарством i приданим молодого й молодоï. Починали з оглядин приданого молодого. Батьки молодоï йшли до родини нареченого, щоб переконатися, що ïхня дочка не буде бiдувати у замiжжi i, що найважливiше, чи серйознi намiри у нареченого, а наступного дня, навпаки, батьки молодого оглядали придане молодоï, обмивали» оглядини, i домовлялися про весiлля. За два тижнi до весiлля у дiм до молодоï сходилися родичi з обох сторiн та сусiди i молодi привселюдно оголошували про свiй намiр створити сiм'ю. Спершу батьки, а потiм i всi присутнi благословляли ïх на шлюб i пов'язували рушником ïх руки звiдки й назва обряду заручини. На заручинах молодi обмiнювалися перснями i з цього дня молодий уже мав право ночувати в домi молодоï. Мати молодоï вперше сама стелила ïм постiль. Пiсля заручин жоден iз наречених не мав права вiдмовлятися вiд шлюбу, бо це вважалося великим безчестям i призводило до значних матерiальних i моральних вiдшкодувань.
Напередоднi весiлля молодi (кожен у себе) влаштовували вечiр-про- щання з парубоцькою (дружбини) та дiвочою (дiвич-вечiр) свободою. Особливою задушевнiстю, лiричнiстю вiдзначався дiвич-вечiр, що символiзував розлуку з батькiвським домом i перехiд в iнший статус статус жiнки, господинi. Запрошенi на дiвич-вечiр подружки плели вiночок для молодоï i все це проходило пiд спiв весiльних пiсень.
У недiлю рано до сонця Сiла Ганночка бiля вiконця,
Всi гадочки перегадала,
Дружечок позбирала.
Та дружечки ви моï,
Звийте вiночок тепер менi.
Бо я завтра часу не матиму:
Буду до шлюбу збиратись.
Наша молода, як калиночка,
Шийся, вiночку, шийся.
Шийся, вiночку, шийся.
Молода, не журися,
Бо казати нам люди,
Що доля добра буде.
У весiльних пiснях звучали i жаль за дiвоцтвом, яке так швидко минуло, i жаль за батькiвським домом, де пройшли щасливi роки дитинства i юностi, й побажання щасливого подружнього життя у любовi й достатку, i подяка батькам за ту життєву науку, яку вони дали своïй дитинi:
Та спасибi тобi, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала Та рушнички напряла.
По тихому Дунаю бiлила.
На сухому бережку сушила,
Своïх старостiв дарила.
Ой спасибi тобi, мамо,
Що чесала косу змалу.
Ой спасибi тобi, тату,
Що привчав до працi змалку.
З давнiх часiв прийшов звичай вити гiльце». Запрошенi на дiвич- вечiр подружки оздоблювали стрiчками, квiтами гiлочку вишнi чи яблунi гiльце, яке потiм ставили на весiльний стiл:
А де теє гiлечко вилося?
Та вилося гiлечко в бору,
Та привезли бояри до двору.
Вийшли дружечки, узяли,
У нову свiтлоньку внесли,
Поставили гiлечко на столi,
Ой на столi, на престолi…224
Дiвич-вечiр тривав допiзна i супроводжувався пiснями, смiхом, жартами i сумом дiвчат з приводу того, що ïхня подруга вже не буде ходити на вечорницi, не буде гуляти з ними на вулицi, а переходить в iнший, такий бажаний i такий хвилюючо-тривожний статус дружини, господинi.
Наречений теж влаштовував у себе вдома вечiр-прощання з парубоцькою свободою. Парубки вечеряли, пропивали» його свободу, жартували, згадували смiшнi iсторiï iз свого парубоцького безтурботного життя, бажали молодому доброï жiнки, багато дiтей i сiмейного щастя.
Ще до весiлля дiвчина мала вишити нареченому хустку i сорочку.
А вже тая слава По всiм городочку,
Що дiвчина козаковi
Вишила сорочку, так спiвається в украïнськiй народнiй пiснi i можна лише уявити, з якою любов'ю шилися й вишивалися цi речi, якi вже загодя свiдчили про згоду дiвчини на шлюб.
Готуючи своє придане, дiвчина обов'язково вишивала рушники як для сватiв i нареченого, так i для окраси свого житла у майбутньому сiмейному життi. Тим бiльше , що й сам весiльний церемонiал аж нiяк не обходився без рушникiв, ними перев'язували сватiв, пов'язували молодих, прикрашали гiльце на дiвич-вечорi. До нас дiйшов i широко практикується такий красивий i в той же час символiчний звичай ставати молодим на рушник. Рушник це символ чистого широкого шляху, яким пiде повноправна родина.
Саме весiлля також проходило за певним обрядовим сценарiєм урочисто- хвилюючим для молодих i розважально-веселим для гостей. Починалося весiлля з приготування весiльного хлiба короваю, який символiзував добробут та щастя молодоï сiм'ï. Ранiше вважали, що лише раз у життi людина може мати коровай, а вже коли одружувалась вдова, то коровай не випiкали, i це вже було не весiлля, а просто вечiр.
24 Весiльнi пiснi взято iз хрестоматiï Украïнський фольклор» О.Ю. Брiциноï. Г.В.
Довженок, Н.С. Шумади. — К., 1998.
До речi, у коровайних обрядах багато магiчних дiй, повiр'ïв i вiрувань. Щоб нареченi жили дружно, коровайницi мiсили коровай гуртом; щоб молодi прожили увесь вiк у парi, запрошували парне число коровайниць i лише тих, хто щасливий у шлюбi. Спекти коровай потрiбно було гарно: трiснутий означав розлучення, а скривлений лиху долю. У найдавнiшi часи коровай випiкали вдома у молодого представники обох родин, що символiзувало ïхнє порiднення, бо свояцтво у давнину цiнувалося не менше, нiж кровна спорiдненiсть225. Крiм короваю, випiкали шишки, якими обдаровували гостей.
Пiч наша регоче,
Коровая хоче;
Шишечки печуться,
На коровай дмуться.
Випiкали й печиво у формi пташок, зайчикiв, коникiв, пiвникiв, сердечок, якими пригощали дiтей.
Традицiйно випiкали i гiльце гiлку яблунi чи вишнi, обвиту тiстом i запечену у печi. Гiльце це символ дiвочостi. Його прикрашали стрiчками, квiтами i ставили на весiльному столi. Пiсля закiнчення весiлля дружки вiдламували собi по шматочку гiльця й несли додому, щоб у ïхньому домi теж скоро було весiлля.
До церкви на вiнчання i до двору батькiв молодих супроводжувало дуже багато людей цiлий весiльний поïзд». Коли наречений зi своєю ватагою наближався до двору нареченоï, то йому влаштовували перейми», тобто пропускали лише тодi, коли охоронцi молодоï (парубки) одержували вiд молодого викуп. Цей звичай дуже давнiй, фактично це торг за дiвчину, яку вiддавали одному, хоч кожен iз молодих чоловiкiв мiг претендувати на неï. Зустрiчали молодих з хлi- бом-сiллю батьки, вони ж ïх i благословляли на щасливе подружнє життя, обсипали зерном пшеницi, дрiбними монетами:
Поздоровляю й я вас з законним браком,
Щоб у вас були калачi з маком,
Щоб ви були веселi, як весна.
Швидкi, як вода,
221 Борисснко В.К. Весiльнi звичаï та обряди в Украïнi. К., 1998.
Багатi, як земля.
Щоб у вас було стiльки дочечок,
Яку стелi дощечок,
Щоб у вас було стiльки синiв,
Як у лiсi дубкiв.
Щоб з толком, до пуття Ви прожили все життя!
За весiльними столами теж дотримувались певних обрядiв: обсипання молодих зерном, покривання голови молодоï хусткою, що означало перехiд ïï пiд владу чоловiка, обдарування молодих тощо. Надзвичайно цiкаво, iз смiхом, жартами i веселими примовками проходить обдаровування молодих на нове хазяйство». I чого тут тiльки не почуєш! I побажання сiмейного щастя, любовi, бо як же можна без неï прожити, i миру, злагоди в родинi, i, звичайно, достатку:
Даруємо щастям, здоров'ям i вiком довгим,
I розумом добрим.
***
Дарую молодим сад, а в саду ягоди,
Щоб жили в мирi i злагодi.
***
Щоб i хлiб, i сiль,
Щоб усе було,
Щоб життя, як хмiль,
Мило розцвiло.
Звичайно всi присутнi бажають молодим подружньоï вiрностi, бо саме подружня вiрнiсть i є запорукою мiцноï сiм'ï:
Дарую мiшок суниць,
Щоб не задивлявся на чужих молодиць.
Дарую насiння з огiркiв,
Щоб невiстка не бiгала До чужих парубкiв.
Дарую пшiнки,
Щоб молодий не ходив До чужоï жiнки.
Проблеми зять теща, невiстка свекруха у всi часи були актуальними, то ж чи могли гостi обминути ïх? Звичайно, нi.
Дарую рубля,
Щоб купили Жигуля»,
А як не хвате,
То нехай свекруха доплате.
Дарую березове полiно,
Щоб поцiлував зять тещу в колiно.
Дарую вам рубля.
Ще й кусок сала,
Щоб свекруха невiстку не кусала.
***
А щоб невiстка не обiжала свекруху Дарую вам подушку з качиного пуху.
Даруємо мiшок цибулi,
Щоб не давали свекрусi дулi.
***
Дарую вам кiлочок,
Щоб був любимий Тещин зятьочок.
I майже всi, обдаровуючи молодих, бажають ïм дiточок i побiльше, чим наганяють ïм на щоки червоноï фарби, та дарма, на те воно й весiлля:
Дарую мiрку гороху,
Щоб мали сина до року.
А я дарую двi квочки.
Щоб мали дочку й синочка.
***
Дарую ковзало,
Щоб до року повзало.
***
Бажаємо молодим, щоб ви мали в оборi, в коморi, в стiжку i в мiшку, в ложцi, в мисцi i в колисцi.
Щоб були здоровi, як вода,
А багатi, як земля,
щоб мiряли грошi мискою,
А дiточок колискою.
А яке задоволення одержують розп&пенi горiлками та наливками гостi, припрошуючи примовками молодих до поцiлункiв:
Ну-бо, молодий,
Мiцнiше молоду обiймай!
Як не поцiлує молодий молоду,
Не вiзьму коровай!
Згода будує, незгода руйнує,
А чому молодий молоду не цiлує?
Застольнi промови на честь молодих, побажання щасливого життя переривалися пiснями, танцями. Пили, ïли, спiвали й танцювали до знемоги. Пiсля цiлого ряду церемонiй проводжали молодих до шлюбноï ночi. Вранцi вiдбувався огляд свашками сорочки чи постелi
молодих. Якщо дiвчина виявилася чесною, то веселощi не мали меж. Матерi дiвчини посилали подарунки i вiстку про щасливий кiнець шлюбноï ночi, дякували за дочку тощо. Якщо ж дiвчина виявлялася нечесною, веселощi припинялися й починалися пiснi, що ганьбили рiд молодоï. Iнодi на батькiв дiвчини вдягали солом'янi хомути, на тому весiлля й закiнчувалося'26. Наступного дня своï обрядовi дiï. Зранку юрба гостей везла хрещених батькiв молодоï та молодого купати до рiчки, катала у возику по вулицях. У цей же час переодягались циганами, ворожили, ходили по селу з бубнами, музиками. Тi, хто гуляв на весiллi, самi давати циганам» курей, яких потiм варили, смажили i подавали до столу. На такi дiï нiхто з селян не ображався. Мало того, господарi з задоволенням допомагали циганам», за що ïх тут же частували горiлкою i запрошували на весiлля. Зустрiчних перехожих не пропускали до тих пiр, поки тi не платили викуп. Одержавши викуп, тут же пригощали горiлкою i теж запрошували на весiлля. I знову вiд наïдкiв i напоïв ломилися столи, знову пiснi, танцi, жарти, регiт. I вже неважливо було, що немає з ними молодого й молодоï, весiлля продовжувалось i без них.
Ще й на третiй весiльний день втомленi гостi пропивають» молодих. I знову грає гармошка, знову пiснi, танцi, аж поки не буде все випито й з'ïдено, аж поки повнiстю не виснажаться й не знесилiють гостi i батьки молодих.
Пiднiмаємо одненьку за батька й за неньку,
Що зростили доню гарну й лагiдненьку.
Вип'ємо по новiй,
Щоб молодих вiк був довгий.
Пошли ïм, Боже, здоров'я,
Та з неба дощ, та хлiб, та всячину!
По цiй мовi та будьмо здоровi:
Пили-гуляли, галушки ïли, молодих бачили,
Покажiть тепер, де вашi дверi.
Повiльно-повiльно все затихає i весiлля закiнчується.
Окремi весiльнi побажання взято iз книги М.К. Дмитренка, Г.К. Дмитрснко Уроки з народознавства».-К., 1995. С.161 163.
Окремi весiльнi побажання записанi в с. Ласки Народииького району Житомирськоï областi та в селi Новопавлiвка Межiвського району Днiпропетровськоï областi.
Слiд зазначити, що i в наш час у селах весiлля проходить приблизно за такою ж схемою, яку ми розглянули, звичайно, з певними особливостями, характерними для того чи iншого регiону. У мiстах же трохи спрощено, але у бiльшостi випадкiв з дотриманням обрядових дiй першого дня весiлля. Тут є i коровай, i зустрiч молодих хлi- бом-сiллю, i батькiвське благословення, i весiльний поïзд», i перейми», i посипання молодих зерном пшеницi та дрiбними грiшми, i обдарування молодих тощо.
Запитання i завдання на закрiплення:

1. Якi вiдомостi про те, як укладався шлюб у наших давнiх предкiв, Ви
знаєте?
Що Ви знаєте про дошлюбнi стосунки молодих людей у далекi вiд нас часи? Чи залишилися вони незмiнними до наших днiв, чи змiнилися? Змiнилися на краще чи навпаки?Ваше ставлення до сучасних громадянських шлюбiв. Обґрунтуйте свою думку.Нерiвнi шлюби. Чи iснують вони зараз? Обгрунтуйте ставлення до таких явищ.Що Ви знаєте про нетрадицiйнi шлюби, якi колись iснували в Украïнi?Яких обрядiв дотримувались на сватаннi? 7. Яка роль вiдводилась старостам на сватаннi?
Що таке оглядини?Звiдки пiшла назва обряду заручини» i що вона означає?
2. Що таке дiвич-вечiр i якi його особливостi?

3.Яка тематика весiльних пiсень, якi спiвалися на дiвич-вечорi?

4. Що символiзують собою коровай, шишки, гiльце?

5. Що собою символiзує обряд обсипання молодих зерном, цукерками,
дрiбними грiшми?

6.Символом чого був i є в украïнцiв вишиваний рушник?
Пояснiть значення виразу стати на рушник».

7. Чи доводилося Вам бачити на весiллi обряд покривання голови
молодоï хусткою? Що вiн означає?

8.Якi Ви знаєте цiкавi примовки i побажання, що виголошуються на
адресу молодих при обдаровуваннi?

9.Традицiï першоï шлюбноï ночi. Якими вони були колись?
10.Традицiï другого дня весiлля. Що Ви про них знаєте?

57. ДошлюбнI, шлюбнI стосунки. ВесIлля orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1261


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация