<< Главная страница

58. ПохороннI та поминальнI обряди в Укра&IUML;нI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1263


Коли закiнчується термiн земного життя, вiдведеного Богом, людина, як кажуть у народi, стає на порiг вiчностi, стає на Божу дорогу. Смерть дорогоï людини це завжди велика трагедiя, велике горе для тих, хто ïï любив i втратив. Як прожила людина, якi дiла залишилися пiсля неï така про неï й пам'ять. I ця пам'ять втiлюється у похоронному обрядi, який часто є перевiркою моральних якостей та совiстi живих.
В уявленнi народу смерть це жiнка-скелет у бiлому одязi iз косою у кiстлявiй руцi. Вона приходить у призначений час i нiхто й нiщо вже не може розжалобити й упросити ïï. Iснує цiлий ряд прикмет, якi передують настанню смертi, зокрема украïнцi вiрять, що собака виє i припадає головою до землi, вiщуючи скору смерть когось iз родини. Пророкує смерть i пташка, що залетiла в хату, незрозумiлий скрип стiн, даху, курка, що спiває на порозi дому, iкона, що без будь-яких на те причин зiрвалася зi стiни тощо. Вважають, що навiть сни можуть передвiщати смерть. Якщо комусь сниться, що побудував собi чи комусь хату, то цей сон обов'язково збудеться комусь- таки побудують» домовину, якщо сниться церковний дзвiн, кiнь, або ж сниться, що випав зуб, то це знову ж таки погана прикмета, що є передвiсником смертi.
Страх смертi. Вiн притаманний кожнiй нормальнiй людинi, бо за порогом вiчностi стоïть щось незвiдане, таємниче, мiстичне. Тому не випадково, що живi бояться мертвих, а магiчнi обрядовi похороннi дiï передбачають знешкодження впливу свiту мертвих на свiт живих. У домi, де є покiйник, не прийнято голосно говорити, кричати, стукати, не можна покiйника залишати вночi самого, щоб нечистий не забрав його душу; треба закрити всi дзеркала, щоб не привидiлося в них щось страшне, нi в якому разi не можна класти в домовину фотографiй живих людей, якi були дорогi небiжчиковi за життя, щоб вони не пiшли за ним слiдом тощо.
Похоронний обряд починається iз запалювання свiчки, лампадки i обмивання покiйника, що є першим етапом очищення. Потiм небiжчика одягають у новий неодяганий одяг (смертельне»), який люди похилого вiку завбачливо готують заранi, а старий одяг, деякi речi, особливо коли людина тяжко хворiла, спалюють на вогнищi. Обряд спалювання прийшов до нас iз найдавнiших часiв, коли стародавнi слов'яни спалювали померлих. Небiжчика клали у великий, видовбаний iз дерева човен (лодiю), туди ж клали його майно, ïжу, зброю, убитих дрiбних тварин i птахiв, iнодi дружину або наречену (за ïхньою згодою), яких теж перед цим убивали, слуг, худобу i все це спалювали на величезному вогнищi, на мiсцi якого згодом насипали великий курган. Нашi давнi предки вiрили, що все це знадобиться померлому у потойбiчному свiтi. З часiв глибокого язичництва дiйшов до нас звичай спiвати на похоронах. Але пiснi цi мають лише тужливу мелодiю i неймовiрно зворушливий змiст.
На перший погляд, похорон i пiсня це несумiснi поняття. Але вже такий видно у нас народ, що спiває не лише в радостi, але i в горi. Мабуть, саме такого типу пiснi з'явилися на основi голосiнь, якi ранiше були дуже поширенi в Украïнi i без яких не обходилися жоднi похорони. Голосiння за померлим це висловлення безмежного жалю, розпачу i подальшоï долi тих, хто так побивається за померлим: чи це невтiшнi батьки, чи дружина за чоловiком, чи нещаснi сироти. Час виконання голосiнь може бути рiзним: у момент смертi чи зразу пiсля неï, пiд час поховання небiжчика, у поминальнi днi так званi святочнi голосiння. Прикладом може послужити плач матерi за сином у Свят- вечiр:
Синочку, синочку, Iваночку,
Хто би був казав послiднього Свят-вечора,
Що ти уже цього Свят-вечора не будеш вечеряти,
А будеш у гробi спочивати?
Тут то твоє мiсце порожнє,
Тут то твоя ложечка стоïть,
Синочку мiй дорогий, синочку мiй!227
СИРОТА ЗА МАТIР'Ю Мамочко моя, пчiлочко, мамочко моя, ластiвочко, словечко моє вiрнеє, зозулечко моя лугова, навiщо ти мене кинула?
Нема кому менi правди сказати, нi на кого менi дiток бросити маленьких, нема до кого менi прийти, нi з ким менi поговорити.
Звiдки ти до мене прилетиш?
«‘Ланоник М., Пайовик 3. Украïнська усна народна творчiсiь. — К., 2001.— С.233.
Iз якоï стороночки менi тебе виглядати?
Сонечко моє яснеє, рученьки моï пишнiï, нiжечки моïходушечки!
Находились твоï нiжечки, наробились твоï ручечки!
Очечки твоï карiï; надивились твоï очечки.
Птичка моя одлетная!
Одлетiла ти од мене, моя мамочко, не буду вже я тебе бачити, личенько твоє бiлеє.
Чому ти не встанеш
да не змовиш словечка свого правдивого?22ii
Душевний бiль, розпач i туга звучать у цих плачах.
Хоч у текстах голосiнь немає форми, притаманноï вiршам, але iнодi є певне римування. У цiлому маючи одне призначення на рiзних територiях Украïни, голосiння вiдзначаються своєрiдним колоритом, притаманним тiй чи iншiй мiсцевостi.
Доки в домi лежить покiйник, горять свiчки, читають Псалтир, згадують усi добрi вчинки небiжчика за життя. Навiть якщо це була не зовсiм порядна людина, все одно прийнято говорити тiльки хороше i простити йому всi нанесенi образи.
Наступного дня сходяться люди, а ближче до полудня рiднi прощаються з покiйником i вкладають його у домовину. Згодом похоронна процесiя йде до церкви, а звiдти до цвинтаря, де заранi викопана могила. Домовину в могилу спускають на рушниках, а потiм усi присутнi кидають у яму по жменi землi.
Iснує багато магiчних дiй, пов'язаних iз виносом покiйника з хати (тiльки ногами вперед, щоб не приходив i не тривожив живих), швидко за покiйником закрити дверi й ворота, щоб смерть не повернулася сюди знову i бiльше нiкого не забрала, з цiєю ж метою пiсля виносу покiйника швидко пiдмiтали й мили пiдлогу, крiм того, не можна ïсти, коли мимо несуть покiйника, бо може вирости мертва кiстка (наростень), не можна переходити дорогу померлому або йти проти похоронноï процесiï та багато iнших.
Пiсля похорон родичi покiйного запрошують усiх на поминки, якi завжди починаються споживанням колива, а вже потiм iнших страв.
!М Украïнський фольклор. Упор. О.Ю. Брiцица, Г.В. Донженок, Н.С. Шумада, К.,
1998.-С. 133.
Про походження колива церква свiдчить: iмператор Юлiан-боговiд- ступник таємно повелiв осквернити кров'ю вiд iдольськоï жертви християнську ïжу на ринку, але Бог через великомученика Теодора Тирона, що був воïном i вiдверто сповiдував Iсуса Христа, за що i був спалений у 306 роцi у днi гонiння на християн, повелiв християнам не ïсти ïï, а харчуватися коливом вареною пшеницею з сушеними плодами та з медом.
Як i в дохристиянськi часи, наступного дня родичi йдуть на цвинтар i несуть снiданок покiйному, по дорозi роздаючи частину продуктiв старим людям, дiтям. На могилi розкладають принесене, снiдають, поминають добрими словами покiйника, а те, що не з'ïли, залишають на могилцi для пташок.
Коли ж помирала молода дiвчина чи молодий хлопець, похорони якоюсь мiрою нагадували весiлля. Небiжчикiв одягали у весiльне вбрання, дiвчинi одягали на голову вiнок iз стрiчками, на палець перстень iз воску, розплiтали косу, юнаку прив'язували до пояса червону хустину, а тих, хто несе домовину, перев'язували весiльними рушниками. Як i на весiлля, печуть коровай, роблять весiльне гiльце, ïх роздають на цвинтарi людям. Вважали, що померлi юнак чи дiвчина нiби-то беруть шлюб iз пiдземним божеством. Крiм того, iснував iще звичай iз середовища живих молодих людей вибирати небiжчику пару, так звану княгиню» чи князя», якi у процесi похорону грали роль нареченого чи нареченоï, а пiсля вдiвця чи вдовицi.
Навмисне вбивство, самогубство, вiдьомство, чаклунство це непростимi грiхи, за якi Бог жорстоко карає. Таких непростимих грiшникiв не ховають на цвинтарi, не ставлять ïм пам'ятникiв, не виконують нiяких поховальних i поминальних обрядiв, ïх не вiдспiвують у церквi тощо. За християнською релiгiєю, ïхнi душi не потрапляють нi до пекла, нi до раю, вони приреченi на вiчне митарство i вiчнi муки. Вiдьом та чаклунiв ховали обличчям униз, щоб пiсля смертi вони не шкодили людям, ïм пробивали серце осиковим кiлком, засипали очi свяченим маком або ж вiдтинали голови.
Похороннi обряди справедливо називають обрядами пам'ятi. Православна церква поминає померлих у 3-й, 9-й, 40-й днi, в рiчницю пiсля смертi, в день народження та в день Ангела. За християнською релiгiєю, два першi днi пiсля смертi Ангел водить душу мiсцями земного життя, де були радощi й печалi, де душа творила добро i зло, а третього дня душа возноситься на небеса i стає перед
Всевишнiм. Наступнi шiсть днiв Бог показує новопреставленiй душi рай, де вона перебуває до дев'ятого дня. На дев'ятий день душа знову стає перед Господом, пiсля чого на ЗО днiв мандрує до пекла, щоб побачити всi жахи, якi терплять грiшники за скоєнi на землi грiхи, а на 40-й день знову стає перед Богом, який визначає ïï подальше перебування в раю чи у пеклi. Усi 40 днiв пiсля смертi слiд молитися i просити у Бога прощення грiхiв небiжчику i помилування. Молитва коротка, ïï легко можна запам'ятати: Господи, зi Святими упокой душу новопреставленого(ноi) раба(и) Божого(оï) (iм'я). Прости йому (ïй) iрiхи вольнi й невольнi i даруй Царство Небесне. Амiнь.
Хоч як би не розкаювалася у своïх грiхах душа на тому свiтi, вона вже нiчим собi не допоможе. Полегшити ïï участь можуть лише живi своïми молитвами.
днi всезагального поминання померлих: субота м'ясопусна, субота 2- ï, 3-ï i 4-ï седмицi Великого посту, на Проводи (Радоницю, Гробки, Могилки), суботу Троïцьку, поминання православних воïнiв, якi за вiру й вiтчизну на полi бранi життя вiддали» (i 1 вересня), субота перед днем великомученика Димитрiя Солунського (8 листопада).
Що ж таке Проводи? Це звичай поминати померлих на ïх могилках через тиждень пiсля Великодня. З усiх кiнцiв Украïни сходяться, з'ïжд- жаються на могилки своïх рiдних родичi, розстеляють скатертини, розкладають на них ïжу, обiдають, правлять панахиду, роздають людям продукти, щоб вони пом'янули померлих, згадали ïх добрим словом, тим самим шануючи пам'ять свого роду. Колисьодна бабуся, пише Л.В. Iваннiкова»‘ розповiдала менi: На проводи всi померлi виходять до ворiт кладовища i стоять, виглядають, хто до них прийде». Та чи ж усi дочекаються, чи до всiх прийдуть? На превеликий жаль, є такi сини, дочки й онуки, якi навiть у поминальнi днi не спiшать провiдати своïх рiдних, не те, що у звичайнi, не пом'януть, не доглянуть ïхнi могилки, не згадають добрим словом. Бог ïм суддя. дине, що треба пам'ятати, що всi ми не вiчнi. Пройдуть, пролетять роки i до кожного прийде той час, коли ми теж, уже з того свiту, будемо з надiєю виглядати тих, хто нам дорогий, хто до нас прийде. А чи прийде?..
У передхристиянськi часи кожен рiд об'єднував не лише поколiння живих людей, а й померлих родичiв. Вважали, що помираючи, людина iде в потойбiчний свiт, щоб через деякий час повернутися до життя через нове народження. Тому не випадковим є звичай нашого
224 Дмитренко М.К., Дмитренко Г.К. Уроки з народознавства. К., 1995. С. 174.
народу давати новонародженим дiтям iмена предкiв. Своєрiднiсть релiгiйно- свiтоглядних уявлень у найдавнiшi часи полягала в тому, що смерть людини не сприймалася родичами як непоправна трагедiя, за покiйником не було прийнято плакати, просто це сприймалося як тимчасовий вiдхiд в iнший свiт для майбутнього повернення.
Запитання i завдання на закрiплення:

1. Якi Ви знаєте прикмети, що за вiруваннями украïнцiв
вiщують смерть?

2. Якщо в домi є покiйник, яких обрядодiй дотримуються рiднi?
Що Ви знаєте про обряд спалювання померлих, який колись був поширений у слов'ян?Що таке голосiння? Якi ïх основнi мотиви?Покiйника в яму спускають на рушниках. Що це символiзує? Якi обряди й магiчнi дiï виконують у домi пiд час i пiсля виносу покiйника?

3. Яка страва є обов'язковою на поминках?
Чим Ви поясните, що в давнину похорони молодого хлопця чи дiвчини нагадували весiлля?Простимi i непростимi Богом грiхи. Що Ви про це знаєте? 10.Чому самогубцiв ранiше не дозволялося ховати на цвинтарi?

4.Якi християнськi вiрування, пов'язанi iз 3-iм, 9-им i 40-им днями
поминання покiйних Ви знаєте?

5. Вивчiть i прочитайте напам'ять молитву за упокiй душi померлих.

6. Назвiть днi загального поминання померлих у роцi.

7. Що таке Проводи?

8.Чи доглядаєте Ви могилки померлих своïх близьких родичiв?
Як Ви i вашi рiднi поминають померлих?

9.Чим Ви поясните те, що у передхристиянськi вiки не було прийнято
плакати за померлими?
Лiтература
10. Борисенко В.К., Весiльнi звичаï та обряди на Украïнi.-К.,
1988.
Весiльнi пiснi. — К., 1988. 11.Дмитренко Г.К., Дмитренко М.К. Уроки з народознавства. — К.,
1995.
Здоровега Н.I. Нариси народноï весiльноï обрядовостi на Украïнi. - К., 1974.
Воропай О. Звичаï нашого народу. — К., 1993.

58. ПохороннI та поминальнI обряди в Укра&IUML;нI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1263


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация