<< Главная страница

60. Укра&IUML;нська етнопедагогIка. ТрадицI&IUML; сIмейного та громадського виховання. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1267


Проблема виховання дiтей у сiм'ï. Чи був такий час в iсторiï людства, коли вона була неактуальною? Можна впевнено вiдповiсти: Нi!» Змiнювалися поколiння людей, змiнювалися суспiльнi формацiï, а проблема виховання за своєю суттю залишалася тiєю самою. Доброта, чеснiсть, поряднiсть, шанобливе ставлення до старших, пiклування про лiтнiх, немiчних людей, працьовитiсть ось неповний перелiк основних моральних якостей, якi у всi вiки цiнувалися нашим народом.
Традицiï украïнськоï етнопедагогiки мають глибокi коренi. Ще на зорi формування державностi киïвський князь Володимир Мономах, палкий патрiот своєï Вiтчизни, дає настанови своïм дiтям, якi, досягнувши повнолiття, посядуть на князiвства, i вiд того, якими вони виростуть, залежатиме подальша доля держави. Чому ж учить князь киïвський своïх дiтей? Що турбує його i як керiвника великоï держави, i як батька? Якими вiн хоче бачити своïх дiтей? Убогих не забувайте, але наскiльки є змога, по силi, то годуйте i подавайте сиротi; i за вдовицю вступiтесь самi, а не давайте сильним погубити людину», Лжi бережiться, i пияцтва, i блуду, бо в ньому душа погибає i тiло». Звертаючись до своïх дiтей, вiн акцентує ïхню увагу на загальнолюдських духовних цiнностях любовi, добротi, милосердi, чесностi, порядностi.
Чи змiнилися цi моральнi людськi цiнностi за трохи неповну тисячу рокiв (Поученiє» написане у 1096 роцi). Звичайно, нi. Як учив Володимир Мономах своïх дiтей не лiнуватися, бо Л-ьность бо всему мати: еже умт>ть, то забудеть, а егоже не умить, а тому ся не научить», так через шiсть столiть учив i росiйський цар Петро I, даючи Советьi недорослим»: Не будь празден, от лени разум затмитея, а тело становится дряхдьiм и тучньïм», так само через багато столiть виховуємо дiтей i ми, застерiгаючи ïх вiд лiнощiв, непорядностi, бездуховностi, невiгластва. I це виховання щоденне, вiд народження до зрiлих лiт. Як поводити себе за столом, у гостях i при зустрiчi гостей, у громадських мiсцях, як поводитися iз старшими i молодшими за себе, для кого i для чого добре вчитися i так далi, i тому подiбне. Пройшли вiки, змiнилися суспiльнi формацiï, а суть виховання залишилась тiєю самою i в украïнцiв, i в iнших слов'янських народiв. Сьогоднi у нас викликають посмiшку Советьi недорослям» Петра I, як поводити себе за столом, хоч Петро I сам не вiдзначався високою культурою поведiнки, але прекрасно розумiв, що час вимагає освiти й культури i вiн ïх силою запроваджував у темнiй Росiï: Руки твои да не лежат долго на тарелке, ногами везде не мотай, когда тебе пить, не вьiтирай рта (губ) рукою, но полотенцем, и не пей, когда еще пищи не проглотил. Не облизьiвай перстов и не грьiзи костей, но обрежь ножом. Зубов ножом не чисти, но зубочисткою, и одною рукою прикрой рот, когда зубьi чистит, хлеба приложа к груди не режь. Ешь, что перед тобою лежит, а инде не хватай. Над ествою не чавкай, как свинья, и голови не чеши, не проглотя куска не говори. Часто чихать, сморкать и кашлять непригоже». Як бачимо, це вже були першi правила хорошого тону, з нашого погляду трохи комiчнi, але ефективнi з погляду прищеплення норм культури поведiнки (зокрема за столом).
Як i тисячi рокiв тому, в наш час виховання дiтей у сiм'ï грунтується на почуттi спорiдненостi. Ще на зорi зародження суспiльства за родоплемiнного ладу кровнi родичi об'єднувалися в роди, що давало можливiсть вижити. Полянам же живущим о себе и владеющим каждо родом своим на своих местах, володеюще каждо родом своим»,
так говориться в Повiстi врем'яних лiт» про роди найдавнiшi форми спiльностi людей. Роди мали спiльнi знаряддя працi, колективними були полювання, справедливим розподiл здобутою i кожен член роду тримався його, дорожив ним. Втратити прихильнiсть до
себе його членiв або ж бути вигнаним iз роду за якусь провину означало приректи себе на вiрну смерть. I в пiзнiших суспiльних формацiях, коли людство пiднялося на вищий етап розвитку, родиннi стосунки не втратили своєï сили i значущостi. З iсторiï вiдомо, що у давнiх наших предкiв скiфiв родиннi почуття були надзвичайно розвиненi, мало того, кожен скiф мусив знати свiй рiд, його iсторiю до сьомого колiна. А чи знаємо свiй родовiд ми з вами так, як його знали скiфи? чому повчитися нам, людям XXI столiття, у наших славних предкiв. I не вiдкладайте цю справу на потiм. Доки живi вашi дiдусi й бабусi, вони вам розкажуть надзвичайно цiкаву iсторiю вашого роду, часом славетну, часом трагiчну, але якою б вона не була, ви повиннi знати ïï i в майбутньому, вписавши в неï сторiнки власного життя, переказати своïм нащадкам.
Мало хто знає, що ще до прийняття християнства слов'яни поклонялися творцю Всесвiту, прародителю всього живого на землi
богу Роду. Нашi предки вважали, що вiн має силу дарувати життя всьому живому на землi. Крiм того, Род уособлював i нащадкiв одного предка, тобто був пов'язаний з усiм родом у сукупностi: померлих предкiв, живих нащадкiв i майбутнi, ще не народженi поколiння»24. Культовим центром бога Рода у VII-VI11 ст. було стародавнє мiсто Родня центр племенi русь (рось, роксолани), що жило на рiчцi Рось i вiд якого, за однiєю iз версiй, походить давня назва краïни Русь. Саме з тих далеких часiв i залишилася в нашого народу живуча традицiя пiдтримувати родиннi стосунки родичатися:
Ой роду наш красний,
Роду наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося,
бо, як говориться у давньому народному прислiв'ï: Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду». Народ свято охороняє традицiï, вчить не цуратися i дорожити честю роду: У нашому роду такого не водиться». Мало не з колиски украïнцi прищеплюють дiтям повагу до своєï родини, до всього свого роду. Згадайте такий простий на перший погляд дитячий вiршик, але яке велике Е$иховне значення вiн має:
Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду:
Ой чи живi, чи здоровi Всi родичi гарбузовi?
Справдi, для нас, украïнцiв, найголовнiше, щоб усi рiднi, близькi нам люди були живi й здоровi. Ми не американцi, для яких майже не iснує поняття родичання. Згадайте популярнi серiали Династiя», Повернення в Едем» та iн., де найближчi родичi люто ненавидять одне одного, постiйно чинять перешкоди в особистому життi, намагаються розорити економiчно. Хоч наш народ i любить дивитися цi iнтригуючi фiльми, але до кiнця не розумiє, як можна так ставитися до своïх кровних рiдних. Ми iншi. Може, ми iнодi надмiрно опiкаємо своïх дiтей, але у складних житейських ситуацiях, мабуть, нас i тримає на плаву те, що ми пiдтримуємо одне одного, пiклуємося одне про одного. Через тисячолiття наш народ пронiс традицiю влаштовувати родиннi свята (iменини, хрестини, весiлля, вхiдчини тощо), на якi запрошуються близькi й далекi родичi, друзi. Мало того, родинними святами у нас вважаються i Новий рiк, i Рiздво Христове, i Великдень, коли сходяться i з'ïжджаються дiти i внуки, збирається вся родина i свято проходить весело й цiкаво.
закони писанi, а є закони неписанi, якi за своєю значущiстю для кожного украïнця були i є не менш важливi й вагомi, нiж першi. Кодекс народноï моралi, вироблений десятками поколiнь украïнцiв, регламентував норми i правила поведiнки в родинi чи в колективi, де на першому мiсцi стоïть повага до громадськоï думки: На смiх людям», Не смiши людей», Люди засмiють», Що люди подумають», Не можна, бо що люди скажуть». Наш народ напрацював велику кiлькiсть випробуваних часом навчально-виховних засобiв, якi, хоч i простi, але надзвичайно ефективнi. Хорошi вчинки завжди мали схвалення, позитивнi вiдгуки, а непоряднi осуд.
Слово грiх» досить часто звучало iз уст украïнцiв, особливо коли в хатi пiдростали дiти, яких треба i навчати, й наставляти. У народi грiхом вважають негiдний вчинок, що суперечить народнiй моралi. З незапам'ятних часiв в Украïнi вважалися грiхом i пiдлягали загальному осуду такi вчинки, як зрада Батькiвщинi, iнтимнi зв'язки дiвчини з парубком до одруження, народження позашлюбноï дитини, неповажливе ставлення до батькiв, до старших за вiком, глузування з
«‘Лозко Г. Украïнське народознавство. К, 1995,- СI 15.
286
калiк, грабiжництво, обман, подружня невiрнiсть, порушення церковних догм i настанов тощо.
Сiльська громада суворо контролювала всi сторони життя своïх членiв, утому числi й виконання морально-етичних норм поведiнки. Залежно вiд ступеня провини iснували й рiзнi види покарань. За порушення норм громадського спiвжиття, крiм грошових штрафiв, застосовувались i фiзичнi покарання: били рiзками, саджали у холодну. Ранiше крадiжки були великою рiдкiстю. Вони вважалися великим грiхом, тому й покарання за них було суворим. Злодiям вiшали на шию украдену рiч i цiлий день водили по селу, зупиняючись бiля кожного двору, розказували про крадiжку, соромили. Кiнь у господарствi селянина завжди був безцiнним помiчником, тому крадiжка коней вважалася страшним злочином. Спiйманим на гарячому» конокрадам, як правило, вчиняли самосуд били мало не до смертi, щоб i десятому заказав, та й суд таким злочинцям теж виносив суворий вирок.
Особливого осуду й покарання зазнавали дiвчата, якi втрачали невиннiсть до шлюбу, а тим бiльше народжували позашлюбних дiтей. Дiвчатам-покриткам насильно вiдрiзали косу (коса ознака дiвочостi), обмазували хату дьогтем, а на Бойкiвщинi, як зазначає
I.Я.Франко, били шнурами вiд церковних дзвонiв, попередньо замоченими у
солянiй ропi. Осуду пiдлягали не тiльки дiвчата, а й ïхнi батьки,
якi не навчили дочок шануватися», не виховали ïх належним
чином, оскiльки вони ставали причиною гiркоï долi байстрят, якi
колись вважалися незаконнонародженими i стояли поза законом. Нещасливу
долю дiвчини-покритки, ïï батькiв та ïï
позашлюбного сина Iвася прекрасно описав у своïй поемi
Катерина» Тарас Шевченко.
Народна мораль засуджувала подружню зраду. I сiльська громада, i церква стояли на сторожi цiлiсностi сiм'ï. За законами, якi iснували колись в Украïнi, вдруге одружитися могли лише вдiвець або вдовиця. Двожонство (одруження при живому чоловiковi чи жiнцi) суворо каралися законом Сибiр, довiчна каторга.
Для жiнок, якi порушували шлюбну вiрнiсть, теж було спецiальне покарання: ïх привселюдно соромили, а потiм прив'язували на цiлий день до спецiальноï залiзноï скоби, вмурованоï у притворi церкви. Досить часто лише таким покаранням не обмежувалися. Над такими жiнками насмiхалися, обмазували дьогтем ворота, хату, тобто таким чином всi односельчани виражали до них свою зневагу i презирство.
Особливо жорстоко карали жiнок, якi пiдозрювалися у стосунках з нечистою силою. ïх боялися, тому фактично з ними нiхто не спiлкувався, що для людини, як iстоти суспiльноï, було найболючiшим. Хату такоï жiнки обходили десятою дорогою, а проходячи мимо, потайки плювали в той бiк. Усi природнi катаклiзми, засухи, неврожаï, пошестi списували на вiдьом. Щоб захиститися вiд ïхнiх чаклунських чар, користувалися молитвами, оберегами, замовляннями.
З давнiх часiв украïнцi вiдзначалися особливою богомiльнiстю i богопослушнiстю. Моральним обов'язком кожного християнина було вiдвiдування церкви у вихiднi днi та релiгiйнi свята, за чим ревно стежили церковнослужителi. Релiгiйнi свята проходили з дотриманням усiх обрядодiй, ïх чекали, до них готувалися. Святкували всi вiд малого до великого. Спочатку йшли до церкви, стояли там службу, а потiм святкували вдома. У недiлю i на свята нiчого не робили, крiм дрiбноï хатньоï роботи. Дозволялося також поратися бiля худоби. У XIX на початку XX столiття традицiйним було ходiння на богомiлля до Києва в Києво-Печерську i Почаïвську лаври. Богомольцi (переважно жiнки) збиралися групами й вирушали в далеку дорогу до початку або пiсля закiнчення польових робiт, щоб поклонитися святим мощам» i замолити грiхи. Згадайте бабу Палажку iз повiстi Кайдашева сiм'я» I.С. Нечуя-Левицького, яка повела прихожан на прощу до Києва, де вона вже з'ïла двадцять святих пасок». Ходiння на богомiлля до Києва це була неординарна, пам'ятна на все життя подiя для кожноï жiнки, яка далi сусiднього села або найближчого мiста нiколи у своєму життi не бувала.
Iноземцi, якi в рiзнi часи вiдвiдували Украïну, вiдзначали особливий внутрiшнiй свiт украïнцiв, ïх виховано-шанобливе ставлення один до одного, а особливо до старших. Пошана до батькiв, взагалi до старших виховувалась з раннього дитинства. В Украïнi до цього часу iснує ласкаво-шанобливе звертання до кожного старшого члена родини на ви». Так, у сучаснiй украïнськiй пiснi Мамина вишня» зворушливо-любляче ставлення сина до рiдноï неньки якраз i простежується через шанобливе звертання на ви» :
Мамо, мамо, нiжна i кохана,
Ви пробачте, що був неуважний,
Знаю, Ви молилися за мене Днi i ночi, сива моя непе.
Повага до старших, до батькiв вважалася рисою, без якоï молода особа не сформувалася як порядна людина. Виховували ж цю рису на конкретних прикладах iз життя та на рiзних повчальних iсторiях, одну з яких наведено нижче.
Колись, дуже давно, старих людей, якi вже не могли працювати i вiд яких не було нiякоï користi, вiдвозили i кидали у провалля. Так само вчинив i один чоловiк зi своïм старим батьком, щоб той даремно хлiба не ïв. Посадив вiн нещасного батька на возика та й повiз iз си- ном-пiдлiтком до прiрви, i тiльки хотiв скинути батька в провалля, як син його зупинив словами: Тату, дiда скинемо, а возика давай лишимо, бо знадобиться, коли тебе до провалля везтиму». 1 задумався чоловiк, i зрозумiв, що не можна так робити. Повернув вiн возика додому i годував батька до смертi. I з того часу люди змiнили своє ставлення до старих немiчних батькiв, стали доглядати ïх до самоï кончини.
Украïнська етнопедагогiка у своєму арсеналi має цiлiсну систему виховання особистостi. Одне iз найпочеснiших мiсць у цiй системi посiдає виховання пошани до матерi. За народним вiруванням, кривда, заподiяна дiтьми матерi, непошана до неï вважається великим грiхом i карається Богом. Саме про те, якi нещастя одне за одним переслiдують синiв, що прогнали свою стареньку матiр, розповiдається в однiй iз найдавнiших украïнських народних дум Думi про вдову i трьох синiв»:
… Ой то iди ж ти, мати, куди-небудь Собi проживати,
Бо будуть до нас Гостi-панове наïжджати,
Та будуть пити-гуляти…
… У синiх каптанах,
В китаєвих штанах,
А ти будеш у сiрiй сiмряжинi Между нами проходжати…»
… Гей, то в святу недiленьку.
То рано-пораненько,
То не в усi то дзвони дзвонять,
А то сини свою неньку,
Удову стареньку,
А з свого подвiр'я то iзводять.
Що старший за руку веде,
Середульший у плечi випихає,
А найменший ворота одчиняє…
Осудили люди братiв за такий ганебний вчинок, а ще тяжче покарав ïх Бог:
… Що перва хуртовина Дома попалила,
А друга хуртовина Скотину поморила,
А третя хуртовина У полi й у домi Та хлiб побила,
А нiчого в полi й у домi Не й встановила.
Кодексом народноï моралi засуджувалось вживання будь-яких лайливих слiв. Украïнцi не дозволяли собi вживати поганi слова, особливо в хатi. Не можна було згадувати нечисту силу та ще й проти ночi. А коли таке слово все ж зiрветься з язика, то треба одразу сказати: Дух святий при хатi, при кочерзi, при лопатi». Надто уникали слова чорт», замiняючи його в розповiдях словами отой чорний, нечистий». Турецький мандрiвник i полiглот Ельвiя Челебi, який у 1657 роцi вiдвiдав Украïну, був вражений культурою стосункiв украïнцiв, ïх замилуванням пiснями, багатством i високою культурою мови: Украïнцi стародавнiй народ, а мова ïхня багатша i всеосяжнiша, нiж перська, китайська, монгольська i всiлякi iншi. …Хоч i соромно писати безглуздi слова, але мандрiвниковi це конче потрiбно. Треба навiть знати, як вони лаються… Наприклад: щезни, свиня, собако, чорт, дiдько»2*. Це були найлайливiшi слова, якi вживалися у крайнiх випадках. А найбiльше засуджувалися в народi прокльони. Прокльони iснують з незапам'ятних часiв. В основi проклять лежить вiра в магiчну силу слова, а ïх призначення завдати шкоди ворогам, спричинити ïм зло або ж навiть смерть. Неперевершеним майстром цього виду фольклору є украïнський письменник Олександр Довженко, який у повiстi Зачарована Десна» вiдтворив увесь колорит, всю експресiю, поезiю украïнських прокльонiв, якi, за словами автора,
2«‘Сочинський В. Чужинцi про Украïну.- Прага, 1942.
лились з уст прабабки Марусини, як вiршi з уст натхненного поета»: Мати Божа, царице небесна, …голубонько моя, святая великомученице, побий його, невiгласа, святим твоïм омофором! Як повисмикував вiн з сироï землi оту морковочку, повисмикуй йому, царице милосердная, i повикручуй йому ручечки i нiжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики. Царице небесна, заступнице моя милостива, заступись за мене, за моï молитви, щоб рiс вiн не вгору, а вниз, i щоб не почув вiн нi зозулi святоï, нi Божого грому».
У сучасному розмовно-побутовому мовленнi iнодi можна почути прокльони типу Щоб тобi добра не було», Хай тобi грець», Щоб тебе дощ намочив», Щоб нашi вороги повиздихали», А щоб нашi мозолi панам у горло перелiзли» та iнше, але ïх вживають досить-таки рiдко, бо в народi вiрять, що прокльони повертаються до тих, хто проклинає, або ж до ïхнiх дiтей та внукiв. Украïнцi вiрили, що прокльони, особливо батькiвськi, завжди збуваються, тому дiти бояться прогнiвати своïх батькiв, щоб не накликати на себе бiду. Бiльше того, намагалися заручитися добрим словом, коли вирушали в далеку дорогу чи розпочинали якусь важливу справу: Благословiть, мамо й тату, в далеку дорогу». Благословляємо, сину, i нехай Бог тебе благословить,» така була вiдповiдь. Украïнцi палко вiрили, що батькiвська i материнська молитва визволяє з будь-якоï бiди зо дна моря винiмає, од великих грiхiв душу вiдкупляє, до царствiя небесного проводжає».
Народ завжди засуджував неповажливе ставлення дiтей до батькiв. Кричить на батька, наче собачоï блекоти об'ïвся», Визвiрився, як дурень на батька». Здавна неповага до батькiв у народi вважається непростимим грiхом. В однiй iз давнiх рiздвяних колядок говориться, що Мати Божа просить у свого Сина ключi, щоб вiдiмкнути пекло i в це велике свято випустити грiшнi душi на волю, дати ïм перепочинок вiд пекельних мук.
Сiв сам Христос та й вечеряти,
Входить до нього Божа Мати:
Гой, дай менi, сину, вiд пекла ключi Повипускати грiшнi душi.
Ой на ж тобi, мати, вiд пекла ключi,
Повипускай ти грiшнi душi.
Лиш одну душу, бай, не випускати,
Що зневажила батька й мати,
Що зневажила, словом вкорила,
Словом вкорила, судом осудила…237
Звичайно, колись, як i зараз, мали мiсце проблеми у вихованнi. Були невдячнi дiти, i грубi, i нетактовнi, i лiнивi. Про пiдлiтка, в якого простежується невiдповiднiсть зросту i розуму, говорять: Високий, як лоза, а дурний, як коза». Взагалi у поняттях украïнцiв ця тварина не вiдзначається особливим розумом, тому в прислiв'ях i приказках своє негативне, а часом зневажливе ставлення до людських вад народ i показав саме через цей образ. Так про безвольних хлопця чи дiвчину, якi пiдпадають пiд поганий вплив, у народi говорять: Повели, як козу на продаж», Пiшла, як коза на налигачi» i т.iн. Зневагу до дiтей, якi вiдбилися вiд батькiвських рук, народ передав влучними прислiв'ями: грiш цiна в базарний день», фальшива монета» та iн.
Народна педагогiка враховувала i той факт, що на поведiнку дiтей, формування ïхнього характеру, свiтогляду впливала перш за все поведiнка батькiв та ïх особистий приклад. Не прийнято було при дiтях сваритися, давати негативну оцiнку поведiнцi, вчинкам одне одного, родичам чи знайомим, вживати лайливi слова, бо, як говорить мудре украïнське прислiв'я, наслiдки не примусять довго себе чекати: Яке дерево, такi його й квiти, якi батьки, такi й ïхнi дiти».
Три нещастя є в людини: смерть, старiсть i поганi дiти», так говорить дуже давнє украïнське народне прислiв'я. Який розумний наш народ, як тонко пiдмiтив, бо якi гiркi хвилини переживають, скiльки слiз проливають батьки через неувагу, невдячнiсть своïх дiтей. А що вже говорити про лiтнiх людей, яких забули, вiдцурались ïхнi дiти, в яких вони вклали свою душу, своє здоров'я, своï надiï. I все марно! На превеликий жаль, ще непоодинокi випадки, коли син- алкоголiк, що вже повнiстю деградував як людина, вiдбирає у нещасноï, немiчноï матерi ïï мiзерну пенсiю, а то й пiднiмає на неï руку, чи син-наркоман, що виносить з дому все, що тяжкою працею батькiв дбалося для його ж блага. А є й такi моральнi покручi, якi, досягнувши якогось становища в суспiльствi, цураються своïх батькiв, вважають, що тi компрометують» ïх своєю мовою, своïм одягом, своïм соцiальним становищем. Згадайте, яким тоном i якими словами дорiкає своïм батькам за ïхнi мужицькi» манери вчена» (аж три мiсяцi вчилася у пенсiйонi») Проня Прокопiвна iз комедiï Михайла
Воропай О.. Звичаï нашого народу. — К., 1993. — С.62.
Старицького За двома зайцями», соромлячись свого простого роду: Чистая мука з вами! Та й ви самi, тато з мамою, бiльше б у пекарнi сидiли, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте…», бо … говорити не вмiєте, ходити, як люди, не вмiєте; в хатi й кругом простота…». …Через ваш рiд тiльки сором…, бо й самi ви говорите по-му- жицьки, незугарнi й привiтатися по-модному!»
I це говориться батькам, якi не жалкували на них (вони дочку з остраху i поваги, бо вчена ж» на ви» називають. прим, наша) грошей: у який кошт та наука ввiйшла страх! Скiльки отiй мадамi до пенсiйона переплачено!»
Звичайно, слiпа батькiвська любов, потакання будь-яким примхам дочки призвели до того, що через великорозумну дочку життя нема: i те не так, i того не роби, i нiкуди не ступай, i в тiм не ходи, i так не говори…», …одна ж, та й та нас цурається; все гримає, що ми простi, по-мужичи говоримо; соромиться батька й матерi,» бiдкається старий батько Прокiп Свидирович, а дружина, щоб заспокоïти свою й його душу й совiсть, пояснює поведiнку дочки так: …що ж робити, коли ми вже до них (до Пронi) не пiдiйдемо? Вони вже пiд панську стать пiшли… *
Слава Богу, що не всi дiти такi, як Проня, що переважна бiльшiсть люблячi, турботливi i батьки для них найдорожчi у свiтi люди. Дай, Боже, щоб кожна матуся на схилi своïх лiт могла сказати своïм дiтям: Яка я щаслива, що ви в мене є».
Здавна так було заведено, що в украïнських родинах панували любов, мир i взаємна повага. Навiть безпросвiтна бiднiсть, нестатки не могли розсiяти ауру добра i любовi, якi створювалися нiжною, лагiдною матiр'ю i стриманим у своïх почуттях, але добрим батьком. Звичайно, були i дитячi пустощi, iнодi й серйознiшi провини, але покарання дiтей нiколи не були жорстокими. Материн докiрливий погляд, батькiвське тверде слово, а iнодi його тяжке мовчання були для дiтей суворiшими, нiж фiзичнi покарання, до яких вдавалися дуже рiдко, у крайнiх випадках. Традицiйно, що в сiм'ï дiтей називали лише ласкавими iменами: Васильку, Ганнусю, Iван очку, Миколко, Оксаночко, що теж сприяло вихованню доброти i взаємоповаги.
Лiнивим в Украïнi нiколи не було пошани. Живiт та головка ледарю вiдмовка», Ледар i нероба одна хвороба», так зневажливо говорить народ про нероб, дармоïдiв. Не уявляючи свого iсну-
г Старицький М. За двома зайцями // Вибранi твори. — К., 1959.
вання без працi, батьки з раннього дитинства привчали дiтей спочатку до самообслуговування, а згодом допомагати старшим на городi, бiля худоби. Дiвчаток з дитинства заохочували i привчали спочатку до хатньоï, а згодом до всiєï жiночоï роботи. I вже, будучи на виданнi, дiвчина повинна була вмiти готувати всi найпоширенiшi украïнськi страви, ткати полотно, шити одяг, вишивати рушники, поратися по господарству. Хлопчики спочатку допомагали батькам, а, дiйшовши вiку, виконували всю чоловiчу роботу, набували, крiм того, i якогось ремесла: чи то ковальства, чи гончарства, чи стельмахування, чи iншоï якоïсь справи.
Нема кращих, нiж народ, учителiв», говорить народне прислiв'я, i це дiйсно так. Не вивчаючи високих педагогiчних наук, умiв народ ненав'язливо, жартами заохотити дитину до працi, жартами засудити лiнощi. Коли хлопчик любив довго поспати i не дуже брався до роботи, його з посмiшкою будили такою приказкою: Ой пiч моя, пiч! Коли б я на тобi, а ти на конi, славний з мене був би козак!» Украïнцi споконвiкiв вiдзначалися охайнiстю, яку вони прищеплювали своïм дiтям з раннього дитинства. Малiй донечцi, яка забула вмитися, бабуся або матуся спiвали пiсеньку:
Ой мамо моя, а я доня твоя,
Не вмивалась, не втиралась поки й замiж пiшла.
Хлопчиковi, який не причесався i в якого скуйовджене волосся стирчало у рiзнi боки, говорили, що в нього на головi сорока гнiздо звила i сороченят виводить» та iн.
Умiв наш народ жартами, влучним висловом i розважити i в той же час навчати дiтей культури поведiнки, охайностi. Хлопчика, який сiв до столу у шапцi, не сварили, а з посмiшкою казали: Не ïж у шапцi, бо твоя жiнка буде мати нерозумного чоловiка». Як тонко та дотепно сказано! Ну хто ж хотiв собi цього? I це дитинi вже була наука на все життя. Або коли дiвчинка ïла i щось наспiвувала, то ïй матуся говорила: Коли ïси, то не спiвай, бо будеш мати нерозумного чоловiка».
З раннього дитинства виховувалось у дiтей бережливе, економне ставлення до всього, особливо хлiба. Бережливе ставлення до хлiба, до окрайцiв хлiба, якi грiх було викидати, породило приказку iз глибоким виховним пiдтекстом: Як будеш ïсти окрайцi, тебе хлопцi (дiвчата) любитимуть».
Тисячолiтня практика украïнськоï народноï педагогiки надзвичайно результативна: Виховання, створене самим народом i побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якоï нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних iдеях»‘39.
Запитання i завдання на закрiплення:

1.Чи знаєте Ви свiй родовiд? Складiть (намалюйте своє
родове дерево). До якою колiна Ви можете його простежити?

2.Який язичницький бог вважався покровителем всього людського роду?

3.Як на Вашу думку, чи доцiльнi такi тiснi родиннi зв'язки, якi iснують
у нашому суспiльствi, чи, може, слiд перейняти досвiд краïн, де
поняття родичання майже вiдсутнi?

4.Наведiть приклади переваг тiсних родинних взаємин над ïх
вiдсутнiстю iз прочитаних вами книг, кiнофiльмiв чи з життя.

5.Якi родиннi свята Ви знаєте? Яке з них Вам найбiльше
запам'яталося i чим саме?

6.Якi норми поведiнки украïнцiв регламентував кодекс народноï
моралi?

7.Що таке грiх i якi людськi вчинки вважалися грiхом?

8.Якi види покарань iснували в Украïнi за порушення норм
громадського спiвжиття? Яка роль у цьому питаннi належала сiльськiй
громадi i церквi?

9.Назвiть риси характеру, якi Ви найбiльше цiнуєте в людях? Чи
вiдповiдаєте Ви особисто цим вимогам?
10.Якi риси Вашого характеру Вам не подобаються i що Ви робите для того,
щоб його удосконалити?
11. Наведiть приклади, коли Ви стали свiдками нешанобливого, грубого
ставлення до старших. Якою була Ваша реакцiя?
12.Запишiть шiсть прислiв'ïв i приказок, в яких засуджуються
лiнощi, нерозумнi вчинки, зазнайство, нешанобливе ставлення до
батькiв, до старших.
Лiтература
13.Кононенко П.П. Украïнознавство. — К., 1994.
14.Макарчук С.А Украïнський етнос. -Львiв, 1992.
» К.Д. Ушинський. Про народнiсть у громадському вихованнi. //Вибранi
педагогiчнi твори: у 2-х томах. К., 1938. — т.2. — СНЮ.
Маценко Г. Украïна в цiкавих фактах: Книга рекордiв Украïни. — Львiв, 1992.Олiфiренко Л. Цiкава Украïна. -Донецьк, 1998.Редько Ю.К. Сучаснi украïнськi прiзвища. — К., 1966.Русанiвський В.М. Запозиченi особовi iмена та прiзви- ща.-К.,1980.Скрипник Л.Г., Дзяткiвська Н.П. Власнi iмена людей. — К., 1986.Стельмахович М.Г. Народно-педагогiчнi погляди на дитину // Народна творчiсть та етнографiя. — 1989. — 5.Стельмахович М.Г. Народна педагогiка. — К., 1985. 15.Сухомлинский ВА Сердце отдаю детям. — К.., 1973.
16. Сявавко .1. Украïнська етнопедагогiка в ïï
iсторичному розвитку. — К., 1974.

60. Укра&IUML;нська етнопедагогIка. ТрадицI&IUML; сIмейного та громадського виховання. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1267


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация