побутовI пIснI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1282


Пiснi про кохання. Величезний цикл цих пiсень вiдтворює найтоншi вiдтiнки переживань закоханих, бо кохання може бути щасливим i приносити радiсть, а може бути гiрким i нещасливим. Як сказано у народнiй пiснi:
Не всi тiï та сади цвiтуть.
Що весною розвиваються,
Не всi тiï та й вiнчаються,
Що любляться та кохаються.
Половина та садiв цвiте,
Половина обсипається,
Одна пара та й вiнчається,
А другая розлучається.
У пiснях про кохання звучить нiжнiсть, щирiсть i всеперемагаюча, нездоланна сила любовi:
Смiються, плачуть солов'ï I б'ють пiснями в груди:
Цiлуй, цiлуй, цiлуй ïï, знов молодiсть не буде!»
Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелiй, впивайся 1 серед мрiй i забуття В розкошах закохайся.
Поглянь, уся земля тремтить В палких обiймах ночi,
Лист квiтцi рвiйно шелестить,
Травi струмок воркоче.
Вiдбились зорi у водi.
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощi густi,
Там гнуться верби п'янi.
Чому ж стоïш без руху ти,
Коли весь свiт спiває?
Налагодь струни золотi:
Бенкет весна справляє.
Смiються, плачуть солов'ï I б'ють пiснями в груди:
Цiлуй, цiлуй, цiлуй ïï, знов молодiсть не буде!»
(Чари ночi», Олександр Олесь)
Найбiльше поетична душа закоханих украïнцiв, таких небагатослiвних у повсякденному життi i таких палких у коханнi, розкривається в пiснi. I де тiльки беруться тi епiтети й порiвняння, тi пестливо-нiжнi слова, здатнi розтопити найхолоднiше серце. Щасливi тi жiнки, яких доля надiлилатакими любощами, але удвiчi щасливiшi тi хлопцi, чоловiки, якi зазнали такого палкого кохання, що у пiднесеному поривi душi здатнi на такi красивi слова i гарнi вчинки:
Нiч яка мiсячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Небо незмiряне всипане зорями,
Що то за божа краса!
Перлами ясними он пiд тополями Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що нiженьки босiï Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вiрная, аж до хатиноньки Сам на руках донесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло нi вiтру, нi хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
(Украïнська народна пiсня)
Дуже часто на шляху до одруження постають життєвi перешкоди, якi не завжди долають закоханi. Це й майнова нерiвнiсть, i злi язики ворогiв, i пiдступнiсть суперниць, i незгода на шлюб батькiв нареченого чи нареченоï, i тривала розлука з коханим i ще багато чого.
Лучше ж менi, мати, тяжкий камiнь знати,
Нiж менi нелюба соколом назвати.
Лучше ж менi, мати, гiркий полин ïсти,
Нiж менi з нелюбом вечеряти сiсти.
Нi, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля iз нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним рiч розмовляти,
Хай краще я буду весь вiк дiвувати!
* * *
Як ми кохалися,
Як голубiв пара, — Тепер розiйшлися,
Як чорная хмара.
Або:
Через свою неньку,
Через рiднi сестри Не можу кохану До двору привести.
Соцiальна нерiвнiсть теж часто ставала на перешкодi до щастя. Оскiльки батькiвське слово було законом для сина, то й вибирали часто не ту, що до душi, а ту, що багатша. Про це народ склав багато пiсень як сумних, так i веселих:
Ой не хоче твоя мати Мене, бiдну, знати,
Хоче собi багатую Невiстку шукати!»
Нащо менi на подвiр'ï Воли та корови,
Як не буде в моïй хатi Любоï розмови?»
-к -к -к
Лугом iду, коня веду Розвивайся, луже!
Сватай мене, козаченьку,
Люблю тебе дуже!
Ой коли б ти, дiвчинонько,
Була багатенька,
Взяв би тебе за рученьку,
Повiв до батенька!
Ой коли б я, козаченьку,
Була багатенька,
Наплювала б я на тебе,
Й на твого батенька!
У переважнiй бiльшосi пiсень про кохання бiднi дiвчата та хлопцi зображенi позитивно, у той час як багатi надiленi негативними рисами i змальованi в iронiчно-сатиричному планi:
За городом качки пливуть,
Каченята крячуть…
Вбогi дiвки замiж iдуть,
А багатi плачуть.
Вбогi дiвки замiж iдуть З чорними бровами,
А багатi вдома сидять З кiньми та волами.
(За городом качки пливуть»)
Тематика пiсень про родинне життя надзвичайно широка. Це i нещасливе життя зi старим нелюбом-чоловiком (Ой пiд вишнею», Чи я в лузi не калина була»), нещасливе життя з чоловiком-п'яни- цею (Нiхто ж не винен»), гiрка доля приймака, сирiт, вдови, безрадiсне життя зi злою свекрухою i досить рiдко про щасливе подружнє життя.
Особливою популярнiстю в народi користувалися й користуються жартiвливi пiснi, в яких, за словами М. Закревського, бачимо привiлля для веселощiв, iронiï, дотепу украïнця, без яких вiн не може жити». Тематика жартiвливих пiсень досить широка та й самих ïх величезна кiлькiсть. Жартiвливi пiснi ще раз пiдкреслюють важливу рису характеру украïнцiв умiти посмiятися, поглузувати не лише з чужих невдач, а й iз власних. Як вам подобаються такi пiснi:
Хоч я гарна, та ледащо…»
… Два городи обробила,
Одна диня уродила,
Гуляю я, гей, гуляю я!
Поки люди цiну склали,
То цигани диню вкрали,
Гуляю я, гей, гуляю я!
Поки дiжу замiсила,
Свиня дверi прокусила,
Гуляю я, гей, гуляю я!
Доки дверi залатала,
Свиня тiсто розкидала,
Гуляю я, гей, гуляю я!
На роботi замерзає,
На городi квiти в'ються,
А за мене хлопцi б'ються, Гуляю я, гей, гуляю я!
Не бийтеся, нема за що,
Хоч я гарна, так ледащо, Гуляю я, гей, гуляю я!
Або:
Я нiкого не любила,
Тiльки Петра та Данила, Грицька, Стецька та Степана, Вийду замiж за Iвана.
Або:
Чи я собi не хазяйка Та не господиня
Три днi хати не мела,
Смiття по колiна.
Ой дiвчино, ой дiвчинонько, Якати, якати,
За хлопцями заглядаєш,
Не заметеш хати.
Роботящий же ти, хлопче, Нема що казати:
До пiвночi за дiвками,
До полудня спати.
Ой скажiте, добрi люди, Чим Андрiй хворiє:
Коло миски прiє»]*>.
У жартiвливих пiснях звучить i добродушний гумор, i в'ïдлива сатира, якi є прекрасним засобом лiкування ледарiв, нероб, безхарактерних чоловiкiв, тих, хто полюбляє заглядати в чарку, стрибати в гречку», про сварливих, лiнивих чи норовистих жiнок:
Била жiнка мужика,
За чуприну взявши,
Що вiн ïй не поклонився,
Ще й шапочку знявши.
(Била жiнка мужика')
щ щ ж
Як поïхав мiй миленький На базар до рiднi,
Купив менi черевички Ось вони, на менi,
Щоб я його голубом звала,
Щоб я йому правду казала.
Я не буду голубом звати,
Я й не буду правду казати…
… Як поïхав мiй миленький На базар дорiднi,
Купив менi нагаєчку,
Ось вона, по менi,
Щоб я його голубом звала,
Щоб я йому правду казала,
Тепер буду голубом звати,
Тепер буду правду казати.
(Черевички»)
Казав менi батько,
Щоб я оженився,
По досвiтках не ходив Та й не волочився.
А я козак добрий Та й не волочуся,
Де дiвчину чую,
Там нiчку ночую,
А де молодички,
Там я i двi нiчки.
(Казав менi батько»)
Жодне весiлля, iменини, хрестини, будь-яке родинне свято в украïнцiв нiколи не обходяться без гучного застiлля i пiсень сумних i веселих, тужливих i розважливих. I ллються рiкою вишнiвка, слив'янка, горiлка, i вгинаються столи пiд рiзними наïдками, i лунає, бере за серце, тривожить i розважає украïнська народна пiсня. Тут i Ти ж мене пiдманула», i Цвiте терен», i Наливай, куме, горiлки», i Ой там, на товчку, на базарi», У вишневому садочку», Ти до мене не ходи» i багато-багато iнших. У народних пiснях широко використана поетична символiка. Символами нiжностi, кохання виступають голуб, голубка, символами смертi, горя, печалi сичi, ворони, хижi яструби тощо. Так, наприклад, у пiснi Чи я в лузi не калина була» змальовується тяжка доля бiдноï дiвчини, яку силою вiддали замiж за багатого нелюба. Вроду дiвчини, ïï характер символiзують образи червоноï калини, зеленоï трави та пшеницi, а понiвечене життя замiжньоï жiнки образи поламаноï калини, скошеноï трави, що пiдсилено сумною мелодiєю пiснi.

побутовI пIснI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1282