<< Главная страница

VII. ТрадицI&IUML; духовно&IUML; культури укра&IUML;нцIв. РелIгIйнI вIрування 27. Дохристиянський ОлIмп orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1198


Нашi давнi предки слов'яни були язичниками. Живучи на лонi природи, будучи беззахисною часточкою цiєï природи i повнiстю залежачи вiд неï, вони обожнювали ïï i поклонялися ïй. Грiзнi природнi стихiï, рiзнi катаклiзми викликали переляк i величезний страх перед незрозумiлим, таємничим i небезпечним. Вони поклонялися боговi грому й блискавки Перуну, боговi вогню Сварогу, боговi сонця Дажбогу, боговi вiтру Стрибогу, богам Велесу, Ярилу, Колядi, Мокошi, Ладi, Роду та iншим, випрошуючи у молитвах ласки небес для себе i своєï родини, славили добрих богiв, у той же час задобряючи темнi сили, так чи iнакше догоджаючи ïм. Давнi слов'яни вiрили i в нижчих духiв i напiвдухiв: вiдьом, чортiв, упирiв, вовкулак, русалок, мавок, домовикiв тощо.
У пантеонi схiднослов'янських богiв верховним божеством був бог блискавки, дошу i грому Перун. Згадки про Перуна знаходимо в античнiй лiтературi, зокрема, ще у VI ст. грецький iсторик Проко- пiй Кесарiйський, описуючи священнi обряди антiв, писав про цього бога над богами»: Вони вважають, що один лише бог, творець блискавок, є володарем над усiм, i йому приносять у жертву бикiв i чинять iншi священнi обряди»*. В однiй iз притч волхвiв сказано: Свiт пiшов од тiла Перуна, сонце утворилося iз лику його, зоря вiд уст, дощ вiд слiз, вiтер його подих, грiм слово, а блискавка й зорi його погляд…»87. За давньослов'янськими вiруваннями, Чорнобог, Мара та iншi злi сили час вiд часу наказують Дивам та бiсам замурувати i заморозити воду у хмарах, щоб наслати на землю посуху, голод i смерть. А Перун вогняними стрiлами розганяє ïх, важким молотом розбиває цей лiд i йде дощ. Саме битва Перуна з Дивами i бiсами це гроза з блискавками i страшними розкатами грому. Перуна слов'яни уявляли гарним, струнким, високим, плечистим срiбноголовим чоловiком iз золотою бородою та золотими вусами, але надзвичайно грiзним богом. В описi богiв пантеону князя Володимира зазначено, що вiн має людську подобу: дерев'яний тулуб i
*» Плачинда С. Слонник давньоукраïнське мiфологiï. — К., 1993. с.43.
*' Плачинда С. Там само, С.43.
залiзнi ноги. Вiн ïздить на золотiй колiсницi, в яку запряжено дев'ять золотогривих крилатих коней. Це найсильнiший бог, якого шанували, якого боялися. Другого серпня по всiй слов'янськiй землi вiдзначали день Перуна. За одним iз вiрувань, у цей день вся нечиста сила, рятуючись вiд його вогняних стрiл, перевтiлюється у звiрiв i намагається десь заховатися, тому в цей день давнi слов'яни не пускали в оселю нi котiв, нi собак. У пантеонi князя Володимира статуя Перу- на-громовержця була найголовнiшою. Ось як це описує С.Д. Скля- ренко у романi Володимир»: Посерединi всiх богiв височiв вирубаний з старезного вкритого вузлами й прожилками дуба Перун. Дере- водiли- майстри, якi робили його, витесали з дерева довгi, опущенi долу руки, широкi плечi й крутi, схожi на жiночi, груди, викарбували на його постатi подобу бронi, широкий пояс, меч, тул iз стрiлами, а кузнецi залiза зробили боговi велику срiбну голову в шоломi, почепили золотi вуси»**.
Бiля пiднiжжя статуï лежав великий жертовний камiнь, на який приносили жертви найсильнiшому iз богiв. Обряд жертвоприношення для задобрення духiв чи богiв вважається одним iз найдавнiших. Вiн виконувався у формi знищення (вбивання) людини, тварини, дерева чи рослини. Жертвоприношення були рiзноманiтними залежно вiд жертви та того, кому вона приносилася. Так, для духiв вогню чи свiтла (свiтил) жертви, як правило, спалювались; для води, вологи, дощiв топились або зливались, кропились водою; для землi закопувались у землю; для повiтря та духiв iснували жертви курiння i т. iн.
Факт людських жертвоприношень пiдтверджується не лише численними археологiчними доказами, а й великою кiлькiстю вказiвок, якi знаходимо у фольклорних текстах»]*>. Друге серпня чорний день по всiй слов'янськiй землi. У цей день не водили хороводiв, не спiвали пiсень. Цей звичай вiдродив князь Володимир Великий, щоб поставити язичницьку вiру на службу державi, щоб язичницькi боги на чолi з Перуном символiзували волю правителя держави, обов'язковiсть виконання його наказiв. Лiтописець Нестор у Повiстi врем'я- них лiт» так засвiдчує цей факт: И стал Владимир княжить в Києве один, и поставил кумирьi на холме за теремньïм двором: деревянного Перуна с серебряной головой и золотыми усами, затем Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла и Мокоша. И приносили им жер-
«»СкляренкоС. Володимир- К., 1971.-С.188-189.
*'Лановик М., Лановик 3. Украïнська усна народна творчiсть. — К., 2001 — С.78.
твьi, назьiвая их богами, и приводили к ним своих сыновей и дочерей, а жертвьi зти шли бесам, и оскверняли землю жертвоприношеннями своими. И осквернилась кровью земля Русская и холм тот. Но преблагий бог не хочет гибели грешников, и на том холме стоит ньi- не церковь святого Василия».
Щочетверга у Перунiв день, коли бiля капищ збиралося багато народу, волхви урочисто проголошували молитви, якi пiдхоплювали люди. У цих молитвах вони просили Перуна дарувати ïм добрий урожай i знищити всi чорнi сили: О милостивий Боже, грiзний i добрий Перуне! Молимося Тобi, щоб Ти з'явився о потрiбнiй годинi й дарував нам дощу, аби дерева, трави й хлiба добре росли й квiтнула вся наша мати земля. Не завдавай горя, просимо Тебе, непотрiбною бурею, громом, градом чи блискавкою; вижени, всемогутнiй наш Боже, i знищи прокляту Мару iз Дивами та iншими слугами ïхнiми, аби
вони не зашкодили нам i нивам нашим………. У пiснях i в молитвах
слов'яни намагалися задобрити цього найсильнiшого iз богiв, щоб захиститися вiд його вогняних стрiл i в той же час просили захистити ïх вiд страшного Змiя, який нiби-то переховується у всiх предметах i якого вбиває Перун своïми стрiлами. По всiх слов'янських землях iснували Перуновi гаï, урочища, а дуб, калина, папороть вважалися його деревами й рослинами. У найважливiших життєвих ситуацiях слов'яни клялися його iменем.
Поклонiння Перуну супроводжувалося певними обрядами. Давнi слов'яни уявляли Перуна богом вiйни й воïнiв, про що сказано у Ве- лесовiй книзi»: I ми вознесли хвалу богу Перуну, володарю грому i богу битви i вiйни, який день i нiч обертає колесо народження нових iстот, який веде нас шляхами справедливостi i днi битви, i днi Тризни, i той, хто загинув, переходить у вiчне життя i стає до вiйська Перуна». Щоб випросити у Перуна дощу, у травнi проводили такий обряд. Вибирали найвродливiшу в селищi дiвчину наречену Перуна роздягали ïï, прикрашали живими квiтами, галузками, листям i з ритуальними пiснями водили по селу. Бiля кожного двору ïï або ж обливали водою, або ж лили воду пiд ноги, що й символiзувало життєдайний дощ, який принесе багатий урожай i достаток у кожний дiм. Бiля капища проходив процес очищення водою вiд грiхiв. Головний волхв давав ïй у руки чашу iз свяченою водою, набраною з дев'яти криниць
Повiсть врем'яних лiт».
» Плачинда С. Словник давньоукраïнськоï мiфологiï. — К., 1993. — С.44.
священного Перунового гаю, якою вона збризкувала присутнiх. Число дев'ять у давнiх слов'ян вважалося магiчним. Це було число Перуна». Дев'ять його синiв допомагали йому правити свiтом: троє з них вогненними стрiлами вбивали бiсiв, троє розбивали молотами хмари, а троє правили золотогривими кiньми, коли вiн мчав по небу. Вiра в Перуна була настiльки сильною, що навiть пiсля прийняття християнства слов'яни ще кiлька столiть поклонялися йому.
Крiм Перуна, поклонялися богу сонця Хорсу, богу вiтру i неба Стрибогу, богу вогню Сварогу, богу пiдземного свiту Си- марглу, богу свiтла, тепла, родючостi, успiху Даждьбогу, богу багатства, худоби i торгiвлi Велесу (Волосу), божествам Роду, Моко- шi, Ярилу та iншим. Так, наприклад, слов'яни-язичники уявляли бога вiтру Стрибога як рухливого нервового чоловiка з батогом у руках, який постiйно лiтає над землею i коли б'є батогом об землю, зривається сильний вiтер i починається буря. Вiн має величезну бороду, яка розвiвається на вiтрi, а його подих це i є вiтер. Його вшановували не менше, нiж Перуна, про що свiдчить розташування його статуï у пантеонi князя Володимира поруч iз статуєю бога Перуна. Йому молилися хлiбороби, щоб дав хорошу погоду, щоб стихiï не знищували врожай, молилися й дружинники перед походами, щоб погода сприяла походовi, щоб вiтер дув у бiк ворога i легко летiли стрiли. У народi вважали, що цей грiзний бог, який мiг карати страшною непогодою чи милувати людей, є, крiм того, творцем музичних мелодiй, що саме вiн своïм подихом творить мелодiï у тогочасних духових iнструментах дудках, сопiлках. Допомагали Стрибогу три його сини: Сiвер бог холодних пiвнiчних вiтрiв, Хор бог захiдних вiтрiв i Лiтник бог лiтнiх теплих вiтрiв.
У сонмi слов'янських богiв почесне мiсце займав бог неба Сварог, якого слов'яни вважали прабатьком усiх богiв, одним iз найголовнiших богiв язичницького пантеону. Вiд Сварога, Бога свiтла i небесного вогню, походять iншi боги Сварожичi. В одному чеському лiтописi є вказiвка на те, що Сварог ще називався Зодiаком42. До наших часiв дiйшла легенда, створена ще давнiми скiфами-орачами про золотий плуг, який скинув з неба синам Таргiтая Сварог. Крiм того, Сварога вважали Богом ковальства, оскiльки саме вiн навчив людей варити i кувати мiдь i залiзо, будувати домницi для виплавлення металу та кузнi для його оброблення. Йому поклонялися i як боговi
»'Лозко Г. Украïнське народознавство.- К.., 1995.
шлюбу. Вважали, що вiн першим викував золоту шлюбну обручку'1. Вiн розбивав вогняними стрiлами небесне покривало i посилав людям на землю небесний вогонь, який допомагав майстрам в ïхнiй нелегкiй ковальськiй справi. Сварог вважався покровителем ковалiв, тому його й уявляли як молодого, плечистого, дуже сильного, але суворого коваля.
Син Сварога Даждьбог (Дажбог) бог сонця. Як сказано в Iпа- тiïвському лiтописi пiд роком 1114, … и посемь царствова сьiнь его же наричють Даждьбогь … Солнце царь сьiнь Свароговь еже єсть Даждьбогь». Цiкаве трактування iменi бога Даждьбог дає Iван Огiєн- ко: воно походить вiд наказового дiєслова давньоукраïнського дажь, тобто дай, та бог, благо, добро, тобто подавець добра, дарiвник. Звiдси Даждьбог це Бог добра, свiтла й життєвоï сили. Але Даждьбог також князiвсько- воïнське божество. Вiн не тiльки зiгрiває землю, а й стежить за тим, як на нiй виконується встановлений його батьком Сварогом правопорядок. Даждьбог вважався покровителем землеробiв, що надiляє людей фiзичною силою, здоров'ям, мудрiстю. Крiм того, його вважали хоронителем земних ключiв. Восени вiн нiби-то замикав землю на зиму i вiддавав ключi птахам, якi вирушають у вирiй, а весною птахи ïх повертали i вiн знову вiдмикав землю. Ось як про це спiвається воднiй iз найдавнiших веснянок, що дiйшли до наших часiв:
Ой ти, соловейку, ти раннiй пташку,
Ой чого так рано iз вир'єчка вийшов?
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав,
З правоï ручейки й ключики видав,
З правоï ручейки лiто вiдмикати,
З лiвоï рученьки зиму замикати.
Нашi предки вiрили, що вирiй, тобто рай, знаходиться пiд дном рiчки, що туди не треба було вiдлiтати, туди просто заходили i звiдти виходили. Та й подiл року на пори був теж своєрiдним на зиму, лiто й осiнь (без весни)*4.
Серед жiнок популярною язичницькою богинею була Мокоша. ïï вважали покровителькою всього жiноцтва, вiрили, що вона особливо
«Трощин П. Очерки славянской мифологии.
1)4 Ющук I.П. Мова наша украïнська. — К., 2001. — С.32.
4 м 97
пiклується про вагiтних жiнок i породiль, тому не випадково, що жiнки зi своïми проблемами звертатися саме до неï i поклонялися цiй язичницькiй представницi божественного олiмпу аж до середини XVI ст., а на деяких територiях Украïни аж до XIX ст. Як сказано у лiтописi, … по Украинамь молятся богу Перуну, и Хорсу, и Моко- ши». За князювання Володимира Великого авторитет цiєï богинi серед жiноцтва був настiльки великим, що вона була введена до пантеону Володимира на Старокиïвськiй горi. ïй поклонялися не лише простi жiнки, а й жiнки, надiленi владою, даром цiлительства, даром передбачення майбутнього, ворожки. Вона вважалася покровителькою всiєï жiночоï господарськоï роботи: прядiння, ткання, рукодiлля, тому й жертвували ïй вишиванi рушники, шматки полотна, льон.
У народi вважали, що М окопi а пряде нитку людського життя. З народженням людини на небi загорялася зiрка, яку нiби-то незримою ниткою Мокоша зв'язувала з ïï долею, а коли земне життя людини закiнчувалось, то нiби Мокоша перерiзала цю нитку i зiрка гасла. I зараз, коли по нiчному небу покотиться зiрка, кажуть: Он чиєсь життя закотилось», тобто обiрвалось. Мокоша також пiклувалася про дощi, рiчки, озера, тобто про воду, вологу. ïï iм'я походить вiд ще давнiшого культу води Богинi Дани. Переказ про Богиню Дану записав свого часу ще Геродот: вона незрiвнянна красуня, непорочна дiва i мати всього живого, богиня родючостi. ïï днем вважалася п'ятниця, i вона суворо судила тих, хто порушував святiсть цього дня, взявшись прясти чи шити»5. Данi приносили жертви, кидаючи коштовностi у води рiчок та озер, криниць та джерел. Вiрогiдно, i слово данина походить вiд жертви Богинi Данi. Цей звичай i нинi побутує в багатьох народiв, який полягає у киданнi монет у воду, щоб знову повернутися до тих мiсць на землi, де людина була щасливою.
Рожаницi жiночi божества, небеснi господинi свiту, якi були причетнi до народження дитини i вважалися покровительками породiль. Рожаницi це богинi плодючостi. ïм, як i Роду й Мокошi, приносили лише безкровнi жертви i вважали найрiднiшими i найближчими до людей божествами.
Род Бог Всесвiту, Бог над богами. За вiруванням давнiх слов'ян, вiн дає життя всьому живому на землi, а кожнiй людинi ïï долю. Вiн творець Вирiю*. За однiєю iз легенд, Род (Сокiл) постiйно сидить на вершечку Прадуба першодерева свiту, на якому родять моло- дильнi яблука, що роблять богiв безсмертними (За Д. Зеленiним).
Купайло бог лiтнього сонця. Назва цього божества походить вiд слова купати» й означає, що земля нiби купається у щедротах, якi посилають ïй усi небеснi сили: пишно буяє зелень, всiма барвами веселки цвiтуть духмянi квiти, гаряче сонце прогрiває не лише землю, а й найглибшi водойми. I в тi далекi часи, i зараз слов'яни вiрять, шо саме на свято Купала (Купайла) (з 7 на 8 липня) земля має найбiльшу родючу силу. Запалене вiд живого вогню» вогнище очищає вiд усiх хвороб, зурочень i є нiби часточкою небесного сонячного вогню, що запалює полум'я кохання у серцях молодих людей.
Ярило бог весни, кохання, пристрастi, у слов'ян символ плодючостi. Походить вiд слова ярий (яр) тобто сильний, завзятий, пристрасний. З давнiх часiв вважається чоловiчим символом заплiднювальноï сили, тому не випадково, що пiд час святкування свята Ярила парубки викрадали собi дружин. На це свято робили солом'яне опудало Ярила, причому особливу увагу придiляли дiтородним органам, носили це опудало по селу, спiвали йому величальнi пiснi, водили навколо нього хороводи». Цього бога уявляли, як дуже гарного юнака з вiнком весняних квiтiв на головi, одягнутого в бiле вбрання. Вiн приводить весну:
Ярило весну веде,
Весну веде, а зиму жене.
Весну веде крутим калачем,
А зиму жене ясним мечем.
Теплим вiтром, дрiбним дощиком.
Iснує дуже давня старокиïвська легенда про Ярила: Земля прокидається, одягається в розкiшну сукню з квiтiв i зеленi все навколо оживає лiси, поля, дiброви. I почав тодi Ярило по ночах ходити. Де вiн ступить ногою ярина виростає, як подивиться на поле квiти зацвiтуть, гляне в лiс пташки защебечуть. I ходить Ярило по темних лiсах, селах, хуторах».
Велес (Волос, Велс, Влас) один iз найдавнiших язичницьких богiв, що вважався богом достатку. Спочатку сприймався, як бог мисливства, а пiзнiше як бог тваринництва (скотiй бог»).
47 Плачинда С. Словник давньоукраïнськоï мiфологiï. К., 1993.- С.52.
Надзвичайно шанувався слов'янами, оскiльки за кiлькiстю худоби визначався рiвень достатку ïï власника. За однiєю iз гiпотез, назва Велес походить вiд волох» волохатий, тому уособленням цього бога у давнiх наших предкiв був Тур (Тiлець). Назва сузiр'я, Волосожар (Тiлець) означає небо Волоса»*. Велесовий син Тур також шанувався як охоронець добробуту родини. Вiдгомiн давнього поклонiння Велесу зустрiчаємо й зараз в елементах ритуальних дiй, пов'язаних iз вивернутим кожухом, що символiзує багатство (наприклад, на Рiздвянi свята).
За iншою версiєю, родовiд Велеса йде вiд волоха того ведмедя, який нiби-тоє покровителем мисливцiв. Щоб вдалим було полювання, його задобрювали, приносячи жертви. А вже за часiв пiзнього язичництва цей бог в уявi наших предкiв набуває подоби людини. Його статуï вирiзують iз дерева, витесують iз каменю. У Києвi на мiсцi капища Велеса покровителя тваринного свiту, iснувала церква святою Власiя (згорiла у 1651 роцi)'1‘.
В уявленнi наших предкiв, землю, повiтря i води, крiм добрих богiв, населяли й недобрi, злi, якi приносили людям лише бiду i нещастя, ïх боялися, тому намагалися не гнiвити i всiляко задобрити. Чор- нобог у давнiй украïнськiй мiфологiï бог зла, який, будучи володарем пiдземного царства i покровителем усiх злих сил, був ворогом Вирiю, людей i свiту100.
Мара дружина Чорнобога, богиня зла, темряви, привидiв, хвороб, страшних сновидiнь, пошестей, мору. Щоб встановити на землi цiлодобову нiч, вона постiйно переслiдує богиню Коляду, перешкоджає народженню нового Сонця. Любить душити сплячих i випивати ïхню кров. Вiд пiдземного Змiя народила 13 дочок-хвороб: Коркушу, Лякливицю, Вогневицю, Очницю, Навiю, Трясовицю, Гризачку, Жовтяницю, Кiкiмору, Лiдницю та iн.
Коркуша одна iз дочок Мари. Заражала людей коростою, вiспою, гнилими виразками, чиряками. Лякливиля теж дочка богинi зла Мари. Несла людям переляк, лякливiсть. Трясовиля (Пропасниця)
насилала на людей гарячку, смерть, а Навiя робила людей божевiльними. Вогневиця такого розмiру несла людям високий жар тi-
1,8 Плачинда С. Словник давньоукраïнськоï мiфологiï. К., 1993. С.I8.
44 Афанасьев А.Н. Позтические воззрения славян на природу- М.,
1865 -1869. -Т. 1-3.
.. Плачинда С. Там само.- К., 1993.- С.52.
ла. Зображувалась у виглядi кiстлявоï баби з великими палаючим ли-
101
хим вогнем очима .
Вiрили слов'яни i в злих духiв: водяних, русалок, лiсовикiв, бiсiв та iнших, тому носили при собi i ставили в оселях обереги, вiрили у потойбiчне життя, вiрили у пекло, у Суд Божий, вiрили в долю, яка кожнiй людинi визначена наперед.
Запитання i завдання на закрiплення:
1. Яке поняття Ви вкладаєте у слово язичники»? Що воно
означає?
Що було причиною обожнювання нашими предками сил природи, небесних свiтил? 3. Яким богам поклонялися слов'яни-язичники?
Яким уявляли слов'яни Перуна? 2. Якi легенди, пов'язанi з iменем Перуна, Ви знаєте?
Що Ви знаєте про жертвоприношення Перуну?Пiдготуйте розповiдь про Стрибога, Рода, Мокошу та iнших богiв iз схiднослов'янського язичницького пантеону.Що Ви знаєте про бога зла Чорнобога, його дружину Мару та ïхнiх 13 дочок? 3. Як Ви розцiнюєте той факт,що давнi слов'яни, поклоняючись богам
язичницького Олiмпу, у той же час намагалися задобрити злих духiв?

VII. ТрадицI&IUML; духовно&IUML; культури укра&IUML;нцIв. РелIгIйнI вIрування 27. Дохристиянський ОлIмп orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1198


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация