<< Главная страница

VIII. ДавнI I сучаснI вIрування укра&IUML;нцIв. 30. НароднI повIр'я I прикмети orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1204


Майже за тисячолiтню iсторiю свого iснування украïнцi сформували власнi уявлення про навколишнiй свiт i пов'язанi з ним вiрування, причому цi вiрування увiбрали в себе елементи i язичницькоï, i християнськоï релiгiй. Як i колись, украïнцi зараз вiрять у рiзнi прикмети, силу чарiв, проклять, силу молитов, замовлянь, вiрять у добру та лиху годину, легкi й тяжкi днi, вiру в нечисту силу все це у видозмiненiй, а iнодi i в первiснiй формi дiйшло до нашого часу. Понедiлок важкий день», говорять украïнцi, тому намагаються не починати в цей день важливих справ, бо справа йтиме важко або може й зовсiм не завершитися; у п'ятницю не можна позичати грошi не вiддадуть, не можна нiкого проклинати збудеться, розсиплеш сiль буде сварка, ввечерi не можна позичати з дому грошi не буде водитися в домi копiйка, кiт перебiжить дорогу не пощастить, повернешся за чимось, що забув удома, чекай невдачi; якщо зустрiнеш жiнку з повними вiдрами буде удача, з порожнiми не пощастить та iншi. Вiрили i вiрять у лиху годину, у магiчну силу слова. Вважається, що слово, сказане у лиху годину, обов'язково притягне щось погане, тому застерiгаються такими примовками: У добрий час будь сказано», У добрий час сказати, а в лихий промовчати», Не в лихий час сказано» та iншi.
У народi вiрили й вiрять, що є також нещасливi роки високоснi, прихiд яких зустрiчали з острахом i внутрiшнiм трепетом, бо це роки великого мору на людей i худобу». У високоснi роки не укладали шлюбiв, бо шлюб буде нещасливим, не будували будiвель, бо згорять або ж життя нормального там не буде. Особливо нещасливим вважався день преподобного Касяна 29 лютого, який випадає раз на чотири роки. Образ Касяна у народнiй уявi негативний. Три роки вiн нiби-то сидить, а на четвертий прокидається i дивиться навколо. I горе тому, на кого вiн гляне: чи людина, чи тварина все загине. Тому в цей день намагалися менше бувати на вулицi, цього дня не купували худобу, птицю вважали, що все одно добра з них не буде.
Сонце. Немає нiчого дивного втому, що з незапам'ятних часiв люди обожнювали Сонце. Сонце це життєдайна енергiя, тепло, що пробуджує все живе вiд зимового сну, дарує щедрий урожай. Йому поклонялися, до нього зверталися з молитвами. Не випадково, що серед найдавнiших магiчних знакiв знак Сонця коло найголовнiший. Обожнювання найголовнiшого небесного свiтила спричинило до появи цiлоï системи заборон i застережень. Не можна погано говорити про нього, навiть якщо воно немилосердно палить i стоïть засуха; не можна показувати на нього пальцем, бо палець усохне. Вiрили в те, що сонце за людськi провини може на них образитись i тодi згорять усi посiви i настане великий голод. Затемнення ж сонця вважалося передвiсником великих нещасть, мору, пошестей, воєн. Так, поганою ознакою, передвiсником поразки походу вiйська князя Iгоря Святославича на половцiв у 1185 роцi (Слово о полку Iгоревiм») стало затемнення сонця 1 травня цього самого року о 3 годинi 25 хвилин, яке сталося через тиждень вiд початку походу1«. Зловiсне знамення природи вилилося у страшну трагедiю повне знищення Iгоревого вiйська i полон самого князя.
Вiрячи у велику магiчну силу Сонця, до нього зверталися iз молитвами у рiзних житейських ситуацiях: iз проханням дати добрий урожай, дати здоров'я, достаток, щастя. Молодi дiвчата могли у молитвi до Сонця попросити для себе привабливостi, людськоï прихильностi, щасливоï долi: День тобi добрий, сонечко ясне! Ти святе, ти ясне- прекрасне, ти чисте, величне, добре! Ти освiтлюєш i гори, i долини, i високi кургани. Освiти мене, рабу Божу (iм'я), перед панами, перед попами, перед царями, перед усiм свiтом християнським!»]*>2 Цю молитву читали при сходi сонця, стоячи обличчям до нього. До речi, i зараз, якщо ми з молитвами звертаємося до Бога i робимо це не перед iконами, то обов'язково стаємо обличчям на схiд сонця».
Вихор i сьогоднi одне iз найнезрозумiлiших явищ природи. Його появу не можна передбачити, його не можна зупинити. За народною уявою це сам нечистий», що справляє своє весiлля. Потрапити у вихор означає наразити себе на небезпеку: можуть бути калiцтва, сильнi головнi болi, психiчнi розлади. Навiть незначне пiдвiювання» вихором надзвичайно шкодить здоров'ю людини, тому оберегами, молитвами намагалися захиститися вiд нього, хоч це зробити дуже важко, оскiльки вiн виникає раптово у непередбаченому мiсцi.
Мiсяць у слов'ян-язичникiв культове божество, якому теж поклонялися, до якого зверталися з молитвами, приносили жертву
‘» Пiнчук С.П. Слово о полку Iгоревiм. К., 1973. С.26.
«‘Супруненко В. Народний. Витоки нацiï. Символи,вiрування, звичаï та побут украïнцiв.-Запорiжжя, 1993, С.ЗО.
лiпленi вареники та пироги, якi символiзували це небесне свiтило. Його уявляли молодим гарним парубком, який торкнеться уснi молодого хлопця кров закипить, дiвчину зачепить як iскра спалахне. I виходять хлопцi й дiвчата на Ярилове поле хороводи водить та пiсень спiвати. Не зоглядяться, як зорi погаснуть, як мiсяць сховається i на травах засяють сльозинки-росинки»5. Та не тiльки користь вiд Мiсяця, вiд нього людям може бути i велика шкода. Вiрили, якщо мiсяць свiтить на сплячу людину, особливо дитину, вона може стати сновидою або ж захворiє на iншу тяжку хворобу, тому i колись, i зараз матерi завiшують вiкна, оберiгаючи дiтей вiд негативного впливу мiсячного сяйва.
Давнi слов'яни поклонялися прекраснiй богинi Зорi, яка за ïхньою уявою була покровителькою родючостi. До наших днiв дiйшов один iз найдавнiших мiфiв Зоря, ключi, роса i мед», де змальовано образ цiєï богинi. Сюжет його такий: кожного дня, на свiтанку, прекрасна Зоря золотим ключем вiдмикає золотi небеснi ворота i випускає Сонце. Сонце намагається наздогнати Зорю, яка вiд нього тiкає i стає криницею. На землю падає свята роса», яка пробуджує ïï до життя i наповнює щедротами. Бджола п'є духмяну росу й приносить солодкий мед»4. Так народжується життя. Нашi давнi предки вiрили, що у кожноï людини є своя зоря на небi, дана ïй Богами при народженнi. Якщо ж людина помирає, ïï зоря гасне, падає.
Вода. В уявленнi слов'ян (та й не тiльки слов'ян) — це символ чистоти та здоров'я. З давнiх часiв iснують магiчнi обряди, ритуали, пов'язанi з культом води. А тим бiльше, що час вiд часу у рiзних мiсцевостях вода показувала свою страшну силу, перед якою нiщо не могло встояти. Це i страшнi веснянi повенi, i зливи, що призводили до небаченого розливу рiк, знищення посiвiв, будiвель, загибелi людей. Все це викликало у людей панiчний страх i побожний трепет. Не випадково, що водi поклонялись, до неï зверталися з молитвами, ïй приносили жертви. Бiля рiчок i озер водним божествам Данi, Моко- шi, Водянику, русалкам давнi слов'яни присвячували спецiальнi свята, виконували певнi обряди. Наприклад, балтiйськi слов'яни кидали в озеро чи рiчку пшеницю, овес, жолудi або виливали кров жертовних тварин. Захiднi слов'яни кидали у воду чорну курку iз зав'яза-
13 Потапенко О.I., Кузьменко В.I. Шкiльний словник з украïнознавства. -К., 1995.
- С. 280
14 Стельмахович М.Г. Народна педагогiка. К., 1985.
ними ногами, при цьому ставали на колiна i молилися»5. З незапам'ятних часiв дiйшов до нас обряд очищення водою, що можна спостерiгати в Купальських дiйствах та на Водохрещення. Вважалося, що вода змиває хвороби, невдачi, навiювання (зурочення). Вона не тiльки очищає вiд бруду, а й зцiлює. Найтяжчi недуги лiкували непочатою» водою, яку ще нiким не скаламучену набирали у повному мовчаннi до сходу сонця з трьох або семи криниць, i знову ж таки у повному мовчаннi несли додому. Вiрячи у магiчну силу води, зiлля i слова, нашi предки у купiль новонароджених кидали руту, м'яту, барвiнок, чорнобривцi, любисток i, обмиваючи дитинку, промовляли побажання чи замовляння. Так, у купiль хлопчика клали любисток (щоб дiвчата любили»), гiлочку дуба (щоб був мiцний, як дуб»), а також барвiнок (щоб довго жив») та чорнобривцi (щоб був чорнобривий»), а в купiль дiвчинки ромашку (щоб рум'яна була»), калину (щоб красна (гарна) була»), гiлочку вишнi (щоб гарна була»), любисток (щоб люб'язна була»)»6.
Украïнцi вiрять, що найбiльшу цiлющу силу має Йорданська вода, набрана 19 сiчня, тому в кожному домi тримають ïï протягом року для рiзних потреб. Крiм того, ця вода має таку велику силу як оберiг, що нею знiмають зурочення, ïï дають пити хворим людям, худобi, нею виганяють погану енергiю з осель, збризкуючи за годинниковою стрiлкою всi кути, стiни, вiкна, дверi в оселi й одночасно читаючи молитву Отче Наш». Освячена в церквi або ж набрана з колодязя, рiчки чи з крана вода в нiч на 19 сiчня з 12 години ночi до сходу сонця, може цiлий рiк, а то й бiльше стояти у закритому посудi i не псується, чого нiколи не буває з водою, набраною в iнший день року. Чим пояснити цей феномен? Подiбне щось вiдбувається i на лiвому березi рiки Ганг (Iндiя), в якiй вода лише п'ять хвилин з моменту, коли краєчок сонця виткнеться на горизонтi, i до тiєï митi, коли воно вiдiрветься вiд нього, має незвичайнi цiлющi властивостi. Хворi люди, ураженi страшними виразковими хворобами шкiри, сходяться i з'ïжджаються з усiх куточкiв Iндiï, щоб зцiлитися у священних водах рiки. Сучасна наука не може пояснити, чому саме у цi п'ять хвилин сходу сонця, саме в цьому мiсцi за три днi ранкового купання затягуються рани вiд страшних виразок на шкiрi, але це дiйсно так.
115 Потапенко О.I., Кузьменко В.I. Шкiльний словник з украïнознавства. К., 1995.
- С. 48.
‘»‘ Потапенко 0.1., Кузьменко В.I. Там само С.101.
З давнiх-давен у нашого народу iснує повiр'я, що на Iвана Купала вода теж набуває особливих цiлющих властивостей, тому в цей день проходили очищення водою: обливалися нею, купалися голi в рiчках i озерах»7. Вважалося, що не тiльки вода, а й Купальська роса вилiковує багато хвороб, тому i дорослi, i дiти качалися по росi, вмивалися нею.
Роса, як i вода, у всiх слов'ян вважається символом здоров'я i чистоти. А оскiльки у всi вiки здоров'я для людини це найдорожче i найголовнiше, то у багатьох магiчних i зцiлювальних дiях наявна роса, яку ще в народi називають Божою сльозою або сльозами Богородицi, що плаче над грiхами людськими.
Iснували навiть обряди збирання роси, коли до сходу сонця виходили на житнє поле всi сусiди. Святково одягненi, вони йшли попарно, а попереду iз хлiбом-сiллю в руках iшов господар. Процесiя тричi обходила поле i з першими променями сонця, пiсля слiв господинi: Пора вже йти, сонце дає вiдтiнки», всi долонями збирали росу з жита в якусь посудину. I дорослi, й дiти ходили босими по росi, щоб не розбив паралiч», щоб не крутили ноги», щоб не було виразок та шишок на ногах. А дiвчата i молодi жiнки умивалися нею, щоб обличчя було чисте, свiже, рум'яне, щоб не було нiяких висипiв, вугрiв. Нею лiкували рани, особливо нею користувались при лiкуваннi малих дiтей.
Вогонь. Культ вогню iснує стiльки, скiльки iснує людство. Про його божественну природу розповiдає прадавнiй мiф, який вiдомий у всьому слов'янському свiтi. Бог дав святий вогонь Iллi- Пророку, який ïздить по небу на золотiй колiсницi i розкидає вогнянi стрiли. Iнодi цi стрiли потрапляють на землю i спалюють дерева, будiвлi, убивають людей. I всi цi бiди насилає Бог за непошану до вогню.
Нашi предки вважали вогонь живою незбагненною силою, страшною, завжди голодною, що все пожирає на своєму шляху. Не випадково, що в язичницьких капищах постiйно пiдтримували вогонь, який берегли, якому поклонялися. У щоденному життi теж поводилися з ним як iз живою iстотою. Так, витопивши пiч, господиня ставила у неï в чистому горнятi воду та кидала трошки дров своєрiдне жертвоприношення домашньому вогнищу. Ставили воду та кидали крихти хлiба або пучку солi i до жару, який, витопивши пiч, згрiбали у кубашку». Подекуди ще й рекомендувалося почепити чистий рушник» для вогню. Таке шанування вогню засвiдчує ставлення до нього як до живоï iстоти…» (Г. Скрипник).
В уявi украïнцiв вогонь поставав в образi чоловiка червоного вогняного кольору, а оскiльки його вважали живим господарем дому, то й iм'я йому давали людське Iван (iнодi Миколай). Щоб уберегти вселю вiд пожежi, до нього зверталися з проханням, його замовляли. Це робила господиня увечерi перед сном. Перехрестивши жар, який ще залишився у печi, вона промовляла: Спочивай, Iване, не гуляй»]*>8, тобто не гуляй по хатi, не пiдпали хату.
У народi вважали, що можна очиститися вiд хвороб, навiювання, зурочення не лише водою, а й вогнем. Перестрибування через вогнище на свято Iвана Купала це й був обряд очищення вогнем. Вiрячи в очисну силу Купальського багаття, матерi спалювали сорочки хворих дiтей в надiï на ïх зцiлення. Iснували рiзнi повiр'я i заборони, пов'язанi з вогнем. Щоб не болiла голова, то у воду, в якiй збиралися мити голову, кидали жаринки'», а коли переходили жити в нове житло, обов'язково брали з собою вогонь, щоб не зник колишнiй затишок. I в наш час украïнцi вiрять, що погану енергiю в домi можна знищити, випалити вогнем. Для цього запалюють свiчку, куплену в церквi, i обходять усi кiмнати за годинниковою стрiлкою, хрестячи всi кути, стiни, вiкна i читаючи Отче Наш». Вважають, що там, де свiчечка потрiскує або ж гасне, зiбралося багато поганоï енергiï, яка негативно впливає на здоров'я усiх членiв родини.
Вiдомо, щодо IX ст. у прадавнiх слов'ян iснував звичай спалювання померлих. За тогочасними релiгiйними уявленнями, погребальний вогонь очищав грiшникiв вiд грiхiв i переносив ïх у рай, i злi сили вже не могли нiчого заподiяти покiйникам.
Вогонь, добутий тертям однiєï палички об iншу, у народi називають живим вогнем, святим вогнем або Божим вогнем. Якщо нашi давнi предки саме таким способом добували вогонь у щоденному життi, то зараз вiн набув обрядового статусу i перетворився у своєрiдний ритуал, якого дотримуються на Iвана Купала, у Великодню нiч та на Святвечiр. Вважають, що свiчка, запалена вiд такого вогню, має здатнiсть оберiгати вiд злих духiв силу, ïï використовували вiд наговору ворожого, вiд смертi наглоï».
Земля. Чи могли нашi предки-хлiбороби не поклонятися землi, не обожнювати ïï, якщо вони повнiстю залежали вiд неï? Споконвiкiв
114 Потапенко О.I., Кузьмснко В.I. Шкiльний словник з украïнознавства. — К., 1995. «‘Афанасьев А.Н. Позтические воззрения славян на природу.- 186Н.-Т. 11.1995.-
С. 47.
для землеробiв вона була матiр'ю, була годувальницею. ïï вважали живою iстотою, тому й зверталися до неï, як до живоï iстоти. ïй молилися, ïï задобрювали. Побутували в Украïнi i деякi магiчнi засоби, ïло пояснюються жертвоприношенням землi. Вiдкупною жертвою» землi-матерi було закопування крашанок (пасхальних яєць) та освяченого хлiба на полi або покладання на мiсце виконаного лiкувального зiлля монети, шматка хлiба чи грудки солi12«.
Для украïнцiв земля завжди була святинею, а в деяких життєвих ситуацiях i оберегом. Так, коли людина надовго або назавжди покидала рiдний край, а особливо у роки лихолiть, воєн, прийнято було брати з собою у далекi краï грудочку рiдноï землi i носити при собi. Вважали, що земля не тiльки буде нагадувати про рiднi мiсця, а й вiдведе бiду, захистить у лиху годину. В уявленнi давнiх слов'ян земля це жива iстота. З нею розмовляли, нею клялись, ïï iм'ям проклинали. Вiрили, що вона вiдчуває бiль. Не бий по землi, бо ïй болить», Не плюй на землю, бо не буде родити», такi застереження дiйшли до наших днiв i зараз побутують у народi.
Перехрестя двох дорiг у слов'ян зажило слави нечистого мiсця»,
i, мабуть, не випадково. Саме тут вiдбуваються магiчнi дiï, пов'язанi з добром i злом: тут промовляють замовляння, сюди викидають попiл, шпильки, металевi грошi чи iншi наговоренi предмети. На перехрестi чорти навкулачки б'ються», так говорять у народi про це мiсце, що належить нечистiй силi». Тому й перехiд через перехрестя вважається досить-таки небезпечним, бо можуть причепитися скинутi кимось тут хвороби, зурочення, невдачi тощо. Щоб уберегти себе вiд неприємностей, переходили дорогу в iншому мiсцi або захищали себе оберегами. У народi вiрять, що у збудованих на перехрестi дорiг будинках оселяється нечиста сила, яка не лише вночi, а й удень безчинствує, наводячи жах на мешканцiв: без чиєïсь допомоги самi по собi рухаються, падають, ламаються речi, чуються голоси, завивання, з'являється вогонь, привиди та iнше, вiд чого життя перетворюється у суцiльне пекло. У таких будинках нiхто не живе, i навiть новi вони стоять пусткою.
Хто бачив мультфiльм про Бабу-Ягу, той згадає, що вiрним ïï помiчником у злих справах був чорний кiт. Цiкаво, що таке миле створiння, якого люблять, з яким панькаються всi члени родини, у вiруваннях багатьох народiв нiби-то виступає супутником вiдьом i чаклу-
120 Мацкж В.Я., Пугач В.Г. Украïнознавство.- К., 1994.- С. 256.
нiв. Вважають, що кiшка бачить невидимий для нас потаємний чаклунський свiт i часто виступає посередником у чорних справах. Що ж ми знаємо про котiв, коли i звiдки пiшов ïх родовiд i як вони потрапили до нас у вропу? У болгар iснує легенда про те, як виник кошачий рiд. Колись подорожував Господь по землi й зупинився переночувати бiля копицi сiна, а вночi мишi погризли хлiб, який був у нього в торбинцi. Розсердився Всевишнiй, i кинув у мишу свою рукавицю, яка й перетворилася на кiшку121. Iнша легенда розповiдає, що пiсля всесвiтнього потопу Ной узяв у свiй ковчег всякоï тварi по парi, у тому числi кота й кiшку. Сатана ж кинув у ковчег мишу. 1 тiльки та почала гризти дiрку у днишi, як кiт кинувся на неï i з'ïв, таким чином врятувавши все живе на землi.
До нас у вропу кiшка потрапила iз гипту. Грецький письменник Геродот (за 430 рокiв до Р.Х.) писав: Якщо де-небудь у гиптi трапиться пожежа, то люди перш за все кидаються рятувати своïх кiшок, яких ретельно стережуть, i якщо пропаде хоч одна кiшка, то єгиптян охоплює глибока печаль. Якщо ж кiшка помре сама по собi, то всi мешканцi будинку обстригають собi брови в знак печалi. Мертвих кiшок помiщають у священнi кiмнати, а потiм пересилають у мiсто Бубастос». Наскiльки кiшка шанувалася давнiми єгиптянами, показує суворе покарання, яке чекало того, хто ïï вб'є. Дiо- дор Сицилiйський (за 300 рокiв до Р.Х.) повiдомляє, що якщо хто вб'є кiшку, то повинен померти сам» |А.Н. Кочеткова|. От так! Як бачимо, були часи, коли життя кiшки цiнувалося вище, нiж життя людини. Та слава Богу, ми живемо в iншiй краïнi i в iншу епоху. Зараз кiшка служить людинi (iнодi, правда, буває й навпаки). У народi побутує вiрування, що кiшка, шерсть якоï трьох кольорiв, а тим бiльше семи, приносить у дiм щастя й достаток, лiкує людей. Вона спочатку натискає лапками на хворе мiсце, iнодi навiть трохи, випускаючи кiгтики, а потiм лягає на це мiсце i забирає частину хвороби на себе. Загальновiдомо, що коти нормалiзують високий натиск у людей, якi страждають на гiпертонiчну хворобу, заспокоюють при стресах i нервових розладах.
Споконвiчно проживаючи у людськiй оселi, цi хатнi тварини почали виконувати й певну обрядову роль. ïх першими, як оберiг вiд нечистоï сили, запускають у нову оселю, на тому мiсцi, де довго
121 Потапенко О.I., Кузьменко В.I. Шкiльний словник з украïнознавства. — К., 1995.
- С . 115.
сидить або спить кiт, ставлять лiжко, бо вiн нiколи не лежатиме там, де скупчилася погана енергiя.
й iншi прикмети, пов'язанi з котами. Якщо кiт чи кiшка ретельно вмивається чекайте гостей, якщо ж перебiжить дорогу бути невдачi. Щоб запобiгти невдачi, кидали паличку, щоб вона навхрест перелетiла через котячий слiд або ж трималися за ґудзика. Якщо приблудний собака принесе господарю багатство, то приблудний кiт навпаки нестатки.
Порiг у вiруваннях наших предкiв це межа мiж внутрiшнiм i зовнiшнiм свiтом, тобто особливе мiсце, на якому i бiля якого слiд особливо й поводитись. Не лише колись, а й зараз скрiзь почуєш, що через порiг нiчого не можна давати, не можна перемiтати смiття з кимось посваришся, пiд порiг або до порога можуть принести й покласти наговоренi речi, тому не слiд пiднiмати те, що ви самi туди не клали.
Покуть це найчистiше i найсвятiше мiсце, яке є у господi. На покутi висять iкони, тут же горить лампада, все прикрашено вишиваними рушниками, духмяними травами. На покутi пiд образами садовили старостiв пiд час сватання, молодих пiд час весiлля, дорогих гостей. Зайшовши в хату i знявши шапку, гiсть хрестився перед iконами, вранiшнi i вечiрнi молитви теж здiйснювали перед iконами, якi стояли чи висiли на покутi.
Надприроднi властивостi часто приписувалися i предметам домашнього вжитку. Зокрема вважали, що дзеркало це витвiр нечистоï сили, вихiд в iнший, невiдомий нам свiт. Не випадково, що багато магiчних обрядiв, ворожiнь проводяться iз використанням дзеркала. Iснує цiлий ряд заборон, повiр'ïв та прикмет, що стосуються дзеркал: дитинi до трьох рокiв не можна дивитися у дзеркало проглядить своє щастя, розiб'єш дзеркало будуть неприємностi, а то й нещастя, будеш ввечерi довго дивитися у дзеркало присниться страшний сон та iншi.
Але найбiльше повiр'ïв пов'язано iз вiником. Це, мабуть, пояснюється тим, що вiн є у кожному домi i що ним користуються щоденно. За народними вiруваннями в арсеналi вiдьомських каверз вiник стоïть на першому мiсцi. Так, торкнувшись вiником вименi чужоï корови, вiдьма нiби-то повнiстю забирає в неï молоко, протягнувши вiник по чужому городу, псує врожай, напускає хвороби, зурочення на людей, кинувши наговорений вiник услiд людинi або пiдкинувши його пiд порiг.
У побутi теж дотримувались певних застережень, пов'язаних з вiником, щоб не накликати бiду нi на себе, нi на свою сiм'ю. Ним не можна бити нi людину, нi тварину, бо почне хворiти, схудне i засохне, як вiник. Не можна на нього наступати пристануть хвороби, короста. У той же час поставлений уверх тiєю частиною, що пiдмiтають, вiник притягне в сiм'ю грошi i не впустить в оселю вiдьму (оберiг вiд вiдьми), буде охороняти породiллю i немовля, коли його поставлять бiля колиски. Вiником не можна обмiтати навколо дiвчини, бо не вийде замiж, ним не можна бити кiшку чи собаку нападе короста, не можна переступати через вiник нападуть сухоти i будеш сухий, як i вiник, та iншi. Як не дивно, але вiник служить i добрим оберегом. Якщо його поставити бiля вхiдних дверей вверх тiєю частиною, що пiдмiтають, людина з поганими намiрами i поганою енергiєю не зайде до вас, а якщо й зайде, то ненадовго, бо буде вiдчувати страшенний дискомфорт або ж ïй стане погано.
Оскiльки споконвiчною провiдною галуззю господарства украïнцiв є обробiток землi i вирощування хлiба, то й ставлення до них було особливим, що знайшло своє вiдображення у звичаях, обрядах, забобонах. Так, починали оранку, прибравшись у найкраще святкове вбрання, перед цим чисто вимившись, щоб хлiб був чистим. Сiючи жито, пшеницю, знiмали шапку. Щоб не накликати на поле i на врожай злих духiв, не можна на полi свистiти. Починали оранку на свiтанку у повному мовчаннi, перед днем оранки i в перший ïï день не можна було з дому нiчого давати, щоб не вiддати щастя й багатство. Щоб вiдьма не зiпсувала урожай, освячували поле з чотирьох бокiв свяченою водою. Якщо ж вiдьма вже накрутила на полi закруток, нагнувши i закрутивши колоски, то, щоб вона не перенесла урожай з цього поля собi в комору, закрутки або ж випалювали, або ж накривали гноєм. Остерiгалися навiть доторкнутися до закруток, бо i колоски, i зерно в них небезпечнi для здоров'я як для женцiв, так i тих, хто цей хлiб споживатиме.
Iз хлiбом також пов'язано багато звичаïв, повiр'ïв. Окрайцi хлiба не можна кидати будеш жити у злиднях. Хлiб вночi спить, тому його слiд накривати рушником. Хлiб святий, тому через нього не передаються нi чари, нi зурочення. Його можна брати з рук будь-яких людей i злих, i добрих. Мало того, хлiб служив i оберегом, тому не дивно, що шматочок хлiба клали немовлятi в колиску.
Здавна сiль була символом гостинностi, дружби. Найдорожчих гостей зустрiчали хлiбом-сiллю на вишитому рушнику. Як важливий
продукт харчування, вона уособлювала життя i вiчнiсть буття i високо цiнувалась не лише в Украïнi, але i в iнших неслов'янських краïнах. Так, громадяни Давнього Риму дарували гостям як символ дружби грудочку солi, в Iндiïлюдину, яка зрадила друговi, називали зрадником солi, а в Ефiопiï друзi при зустрiчi давали полизати один одному шматочок солi, який носили iз собою. У багатьох краïнах Сходу був звичай
122
скрiплювати угоди сiллю: вождi брали ïï в рот iз однiєï солянки .
В Украïнi з давних часiв сiль цiнувалася на вагу золота. Центром солеварiння було прикарпатське мiсто Коломия, а пiзнiше, коли ця територiя вiдiйшла до Польщi, сiль стали привозити з Криму. Привозили сiль чумаки. Початки чумацтва сягають дуже давнiх часiв перiоду Киïвськоï Русi. За даними одного iз лiтописiв, у XII столiттi на Днiстрi пiд час великоï повенi сто маж iз сiллю великих возiв з обшитими бортами змило водою. I була вiд того велика смута по всiй землi Руськiй». Проïжджаючи тисячi кiлометрiв важких дорiг, терплячи вiд нестерпного сонця i спраги у безмежних безводних пiвденних степах, постiйно наражаючись на небезпеку, протягом чотирьох столiть (з XVI по XIX ст.) постачали чумаки в Украïну цей дорогоцiнний скарб, без якого не обходилась жодного дня жодна родина. До речi, татари, якi постiйно нападали на валки чумакiв, також були зацiкавленi в цьому промислi, який давав ïм великi прибутки. Тому як тiльки наставав сезон заготiвлi солi, урядовцi кримського хана самi запрошували чумакiв. 25 червня 1764 року Баба-Iман писав до кошового отамана Запорiзькоï Сiчi: Благодарение Богу, его Святьiм произволенiем, сего году, уже вьiстояние своє сделавь, соль произошла изобильно противу прошедшаго году: как обьiчай сьла хорошо. Да притом же водьi и травьi у нас вь Криму, также и на пути вездь изобильно, такь что очень спокiйно ньiнь для чумаковь прошу, а для
скотьi кормов достанет… Причем прошу вь незамедленiи чумаковь
12
присилать за солью» ‘.
Звичайно, здобута таким тяжким i небезпечним трудом сiль дорого коштувала. Але про велику щедрiсть i високi моральнi якостi чумакiв свiдчить гуманний звичай, який побутував у середньовiччi i набагато пiзнiше: старим, немiчним, вдовам i сиротам у кожному селi чумаки безкоштовно вiддавали частку солi.
Також сiль широко використовувалась у народнiй медицинi. Розчинами солi лiкували шлунково-кишковi розлади, четверговою сiллю (див.Чистий четвер) чистили обличчя вiд вугрiв та рiзних висипiв, нею лiкували худобу тощо. Використовували сiль i в магiчних обрядах, але ïï роль здебiльшого була негативною.
Запитання i завдання на закрiплення:
Чим Ви поясните живучiсть давнiх язичницьких вiрувань, якi витримали бiльше нiж тисячолiтнiй термiн свого iснування?Чим було спричинене обожнювання нашими давнiми предками сил i явищ природи, небесних свiтил, землi?Пiдберiть матерiал i розкажiть про обряд очищення водою i вогнем у Купальську нiч.Що Ви чули про властивостi Йорданськоï води? 5. Якi обряди, пов'язанi з водою, росою i вогнем, крiм названих, Ви знаєте?
Розкажiть детально про обряд очищення вогнем i водою оселi вiд негативноï енергiï, який широко практикується украïнцями i в наш час.
7. Якi давнi i сучаснi вiрування пов'язанi iз перехрестям дорiг?

8. Чому перехрестя вважають нечистим мiсцем»?
Чи iснують обереги, якi допоможуть захиститися вiд поганого впливу нечистого мiсця» i якi саме? 10. Коли i як потрапила кiшка в вропу?
Коли i де кiшка була священною твариною? З'ясуйте поняття священна тварина».
9.Якi релiгiйнi легенди про походження кiшок ви знаєте?
10.Чи вiрите Ви в те, що коти можуть лiкувати людей?
11.Якi народнi прикмети, пов'язанi з поведiнкою котiв, Ви знаєте?
12. Що Ви знаєте про використання вiника у чаклунськiй магiï?
13.Хто такi чумаки?
14.Яке мiсто в Украïнi було центром солеварiння?
15.Чому чумаки стали ïздити по сiль у Крим?
16. Що Ви знаєте про щедрiсть i високi моральнi якостi чумакiв?
Пiдготуйте розповiдь про використання солi у народнiй медицинi.Напишiть твiр-мiнiатюру на тему Сiль символ дружби i гостинностi». 17.Якi вiрування наших предкiв пов'язанi з порогом? iз дзеркалом? iз
вiником?
18.Що таке покуть? Чому покуть вважається найсвятiшим мiсцем у
господi?

VIII. ДавнI I сучаснI вIрування укра&IUML;нцIв. 30. НароднI повIр'я I прикмети orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1204


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация