<< Главная страница

XI. Господарська дIяльнIсть укра&IUML;нцIв 51. Землеробство, тваринництво orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1249


Географiчне положення, клiмат Украïни, родючi грунти сприяли тому, що з незапам'ятних часiв давнi нашi предки займалися орним землеробством, яке було основною галуззю господарювання i на тисячолiття визначило побут, свiтогляд нашого народу, його матерiальнi й духовнi цiнностi. Початки землеробства сягають VIV тисячолiть до н.е. Писемнi свiдчення про те, що Скiфiя торгувала хлiбом з
iншими краïнами, знаходимо в записах Геродота: …живуть скiфи…. …
оратаï, якi сiють пшеницю не для ïжi, а на продаж . На територiï сучасноï Украïни iснували рiзнi системи землеробства, найдавнiшою серед яких була вогнево-вирубна. На обранiй для посiву дiлянцi взимку вирубували кущi й дерева, якi спалювали весною, i без оранки сiяли спочатку льон та просо, а вже в наступнi роки зерновi культури. Перелогова система землеробства полягала в тому, що пiсля декiлькох рокiв користування дiлянку на рiк-два залишали на вiдпочинок, тобто на перелiг». Але найбiльшого поширення на територiï Киïвськоï Русi набула трипiльна система господарювання, за якоï вся земля дiлилася на три частини, одну з яких вiдводили пiд озимi культури, другу пiд ярi, а третю залишали вiльною (на перепочинок). Сiяли жито, пшеницю, льон, горох, боби, ячмiнь, гречку, просо, пiзнiше соняшник; iз овочевих культур капусту, буряк, моркву, огiрки, мак, хмiль, цибулю, часник, а з XVIII ст. картоплю та помiдори. Сiвба польових культур була справою винятково чоловiчою. Вона вимагала певноï майстерностi. Далеко не всi господарi вмiли розкидати насiння на рiллi рiвномiрно й з потрiбною густотою, i тому добрi сiячi користувалися великою пошаною… Звичайно, велику роль у створеннi аграрноï культури Украïни вiдiграли сприятливi для землеробства природнi умови: ландшафт, сприятливий клiмат та високоякiснi родючi грунти, якi становили 90 % вiд усiєï територiï.
Найдавнiшим знаряддям землеробства було рало, яке з'явилося за епохи бронзи, пiзнiше з'явилася соха, але вона мало прижилася в Украïнi. Основним орним знаряддям украïнцiв був дерев'яний плуг iз залiзним лемешем i череслом. Як вiдомо, вiн побутував ще в давнiй
Геродот. Iсторiï н дев'яти книгах. Книга IV. Мельпомена. Переклад
А.О. Бiлсцького. К., 1993. — С.575.
Русi, про що є згадка в Повiстi врем'яних лiт» за 981 р. Знахiдки його залiзноï частини чересла на Русi вiдомi нам з VIЬК стКЗ До наших часiв дiйшла легенда про золотий плуг скiфiв, який бог скинув на землю, щоб полегшити ïхню працю.
Сiльськогосподарськi знаряддя працi серп i коса з'явилися у рiзнi перiоди. Вiдомостi про серп сягають ще часiв трипiльськоï культури (IVI тисячолiття до н.е.). Найбiльшу кiлькiсть серпiв скiфських часiв знайдено при археологiчних розкопках городищ у середньому i нижньому Поднiпров'ï. Коса як знаряддя працi з'явилася набагато пiзнiше i довгий час не набувала поширення, оскiльки вважалося, що вiд струсу косою зерно осипається, що призводить до втрати дорогоцiнного врожаю, тому ïï широко використовували лише на сiнокосах.
За звичаєм, який зберiгся з незапам'ятних часiв, предки украïнцiв ретельно вибирали мiсце для поселень. Селилися завжди бiля водоймищ, на захищених вiд вiтру дiлянках, де немає сильних повiтряних протягiв. На ранньому етапi розвитку людства житлом слугували печери, що мали природне походження, згодом будували землянки, напiвземлянки, а пiзнiше вже будинки iз дерева, очерету, глини, соломи, каменю. Високi естетичнi смаки нашого народу можна простежити i в оформленнi своïх поселень. Вони обсаджували обiйстя вербами, а бiля хат висаджували вишнi, яблунi, грушi, сливи, малину, аґрус й обов'язково квiти. З Пiвденноï Азiï прийшла до нас мальва висока рослина з нiжними квiтами з великим спектром вiдтiнкiв: вiд бiлого до багряного. Саме ця латинська назва квiтки iснує й зараз у багатьох краïнах Малоï Азiï та на Балканах. У нас ïï ще називають рожею, що запозичено з нiмецькоï мови. Мальви завжди були окрасою обiйстя i не було двору, де б не вигравали всiма барвами цi дорогi серцю украïнцiв квiти.
Хата моя, бiла хата,
Рiдна моя сторона,
Пахне любисток i м'ята,
Мальви цвiтуть край вiкна.
(Д.Луценко)
Як i матьви, улюбленими квiтами украïнцiв були i є чорнобривцi. Не випадково цi квiти з такою любов'ю оспiванi в багатьох украïнських пiснях, де виступають символом отчого дому:
|(и В.Ф. Горленкотаiн. Народна землеробська технiка украïнцiв.- К., 1971.
Як на тi чорнобривцi погляну,
Бачу матiр стареньку,
Бачу руки твоï, моя мамо,
Твою ласку я чую, рiдненька.
(М. Сингаïвський)
Поселення просто потопали в зеленi, i не випадково, що в багатьох пiснях оспiванi вишневi садки, верби над водою, спiв солов'я мила серцю украïнця природа. Вiдомо, що з давнiх часiв селяни займалися щепленням дерев i такi високоврожайнi сорти яблук, як антонiвка, пепенка це результати експериментiв наших предкiв на нивi садiвництва. До речi, в Киïвськiй Русi не лише в селах, але i в мiстах бiля кожного будинку висаджували садок, а з запровадженням монастирiв на монастирських територiях монахи вирощували великi сади та виноградники, урожай яких був добрим додатком до скромного монашеського столу, надлишки ж урожаю продавали мiським жителям. Описуючи свою подорож по Украïнi XVIII столiття (1774 рiк), нiмець Гiльденштедт зазначає: Дерева можна знайти бiля кожного будинку в Києвi, … на Подолi є державна шовковична плантацiя з 500 великими чорними шовковицями. також i виноградни- ки»11*. Коли з'явилися на слов'янських територiях яблунi, грушi, сливи, вишнi зараз важко визначити. За твердженням Г. Лозко, уже в
II ст. н.е. було вiдомо кiлька десяткiв сортiв груш, а сливи культивувалися вже у IVVI ст. до н.е.»17
Украïнське господарство традицiйно було натуральним, оскiльки кожна селянська сiм'я протягом року повнiстю забезпечувала себе рослинними й тваринними продуктами харчування, залишки якого становили предмет обмiну, пiзнiше продажу. Предмети побуту, реманент теж виготовлялися в домашнiх умовах.
Вiдомостi про розвиток скотарства на територiï сучасноï Украïни сягають IVV! тисячолiть до н.е. Пiзнiше, у II тисячолiттi до н.е., коли частково занепадає хлiборобство, на арену виходить кочiвництво. Нашi предки розводили великi отари овець, табуни коней, череди корiв, якi потребували багато кормiв, що змушувало населення постiйно кочувати в пошуках кращих пасовищ. Скiфськi ж племена (I тисячолiття до н.е.) займалися i хлiборобством, i скотарством. За
«* Сочинський В. Чужинцi про Украïну- К., 1992.- С 178.
«»Лозко Г. Украïнське народознавство. К., 1995. С.255.
Геродотом, краïну населяють скiфи-скотарi i скiфи- орачiIХ*. За античних часiв роль хлiборобства знову ж таки пiдвищується, й Украïна великими партiями постачає хлiб до багатьох пiвденних краïн, а найбiльше у Грецiю.
З найдавнiших часiв в Украïнi розвиненим було свинарство. Хоч розведення свиней було традицiйною справою, м'ясо лише на свята було на столi у простих людей. Зате жоден княжий бенкет на Русi не обходився без засмаженого повнiстю поросяти. Ще з часiв язичництва дiйшов до нас звичай рiзати порося на свято Коляди, тобто можна сказати, що свиня це ритуальна тварина, бо без ковбас, окiстiв, ковбикiв, сала жодна украïнська родина не святкує Рiздвяних свят. Про любов украïнцiв до сала iснує значна кiлькiсть анекдотiв i, мабуть, в якiйсь мiрi не безпiдставних.
Чи не найулюбленiшим заняттям наших предкiв було розведення коней. Братом, другом називають украïнцi коня. Скiльки пiсень про нього складено, скiльки пам'ятникiв поставлено, бо такого помiчника у господарствi, такого безвiдмовного трудiвника, такого вiрного друга, що виручав у бiдi, неодноразово рятував життя козаковi, годi й шукати. У давнiх украïнцiв кiнь вважався священною твариною, яку поважали i якiй поклонялися. За твердженням вiдомого американського археолога Вальтера Суллiвана, конi вперше були прирученi в степах Украïни за 4350 рокiв до народження Христа». Iснує старовинна легенда про виникнення коней, в якiй розповiдається, що за вiдмову виконувати каторжнi роботи на територiï чужого племенi (звозити землю влiтку на санях для оборони земляних валiв, якi насипали проти диких кочових племен) бог вiйни Тур перетворив розумний, але непокiрний рiд Панiв у коней i запряг у сани18».
Кiнь розумна, чиста» тварина. Вiн нiколи не питиме брудну або застояну воду, а тим бiльше отруєну, тому саме за допомогою коней козаки у пiвденних степах перевiряли придатнiсть води до пиття у невеличких копанках, бо ординцi мали звичай труïти в них воду.
Конi надзвичайно чутливi тварини. Вони можуть передчувати нещастя, що виражається у незвичайнiй поведiнцi: кiнь упирається, не хоче виходити iз стайнi, постiйно спотикається чекай неприємностей. Конi можуть сумувати i навiть плакати, передчуваючи свою
Геродот. Iсторiï в дев'яти книгах. Книга IV. Мельпомена. Переклад
А.О. Бiлецького. — К., 1993. — С. 576.
Плачинда С. Словник давньоукраïнськоï мiфологiï,- К., 1993.- С. 50-51.
смерть. Тодi голова коня опущена, а сльози великими краплями течуть з його очей.
Високий статус коней пiдтверджує i той факт, що в них був божественний покровитель святий Юрiй, якого вшановували шостого травня. У цей день селяни виконували цiлий ряд обрядодiй, якi оберiгали коней вiд вовкiв, вiд хвороб i забезпечували силу, мiць i витривалiсть. Запорозькi козаки навiть не уявляли собi життя без коней. I дiйсно, який же козак без коня? На Сiчi iснували спецiальнi кiннi заводи, де розводили й утримували коней. Козацькi конi користувалися високим попитом у багатьох європейських краïнах, хоч цiна на них була дуже високою. Самi ж конi (за Д. Яворницьким) були невеликi на зрiст, але дуже мiцнi…»0 Крiм того, що запорожцi самi розводили коней, вони постiйно поповнювали своï табуни за рахунок коней, вiдбитих у ворогiв татар i полякiв. Як зазначає Г. Лозко, кожен козак мав десять чи двадцять коней, а деякi утримували цiлi табуни по 700 i бiльше голiв Бойовий кiнь був предметом особливоï уваги i гордостi, тому не випадково, що iснували певнi ритуальнi обряди, якi передували виступам у похiд на ворога, а сам кiнь i предмети спорядження кiннотника стремено та сiдло широко оспiванi в народнiй пiсеннiй творчостi.
Вiвчарство як галузь тваринництва має також глибокi давнi коренi й користується в народi популярнiстю. Украïнцi розводять рiзнi породи овець, але найбiльше тонкорунну породу.
Велика рогата худоба була одомашнена дуже давно. Сучаснi корови значно вiдрiзняються вiд своïх предкiв розмiрами i надоями. Двi тисячi рокiв тому корови були високими i ïх доïли стоячи, а молока вони давали так мало, що його ледве вистачало, щоб вигодувати потомство. Корова не менше, нiж кiнь, шанована в господарствi тварина. Наша годувальниця», так з любов'ю говорять про неï господарi. I дiйсно, не одну сiм'ю врятувала вона вiд смертi у голоднi роки, а у воєннi роки, крiм того, була ще й основною тягловою силою, яку використовували при оранцi та сiвбi.
Корова найбiльш незахищена вiд поганого ока» тварина, яку легко можна зурочити. Iснує багато застережень i оберегiв, яких, як i колись, сьогоднi дотримуються господарi. Продати корову годилося лише з мотузкою, яку брали через полу, щоб молоко прибувало».
‘»‘ Яворницький Д. Iсторiя запорозьких козакiв.Львiв, 1990 1992. Т. I3.
191 Лозко Г. Украïнське народознавство. — К., 1995. — С. 264.
Сусiди, у подяку коровi за молоко, клали в посудину пiдсолений окрайчик хлiба, щоб посудина завжди була повною».
Щоб уберегти корову вiд вiдьом чи поганого ока», господарi збризкують i корову, i хлiв свяченою водою або обкурюють свяченим зiллям, обсипають маком, читають замовляння тощо.
Крiм великоï рогатоï худоби, коней та овець, в Украïнi успiшно розводять кролiв та кiз. У давнi часи коза вважалася тотемною чистою твариною. Вона нiколи не питиме тiєï води, яку вже хтось пив, чи людина, чи якась тварина. Молоко кози, порiвняно з коров'ячим, жирнiше й калорiйнiше, а догляд за нею набагато легший, нiж за коровою, тому кiз частiше тримають люди лiтнього вiку. Високо цiнуються в народi в'язанi з козячого пуху хустки, шарфи, светри та iншi побутовi речi.
Провiдною галуззю тваринництва здавна вважалося птахiвництво. Майже кожна селянська родина розводить домашню птицю: курей, качок, гусей чи iндикiв, м'ясо, яйця яких смачнi та поживнi i становлять значний додаток до родинного столу.
Численнi археологiчнi знахiдки знарядь рибальства на всiй територiï Украïни свiдчать про те, наскiльки було розвинене це заняття з найдавнiших часiв. Украïнцi займалися рибальством усюди, де iснували рiки, озера чи iншi водойми, в яких водилася риба. А риби водилося в рiчках i озерах сила-силенна: щуки, соми, лини, окунi, лящi, карасi, для ловiння яких власноручно виготовляли ятерi, хватки, сiтi, волоки, павуки, вершi, неводи, а з XIX ст. рибу стали ловити вудками. Користувалися слов'яни й гарпунами, багатозубими острогами, але часто ловили рибу й руками. Вода в рiчках та озерах була чистою й прозорою, риба великою, тому треба було бути лише вправним i метким, щоб вихопити руками ïï з води i викинути на берег. Бiльшу частину спiйманоï риби споживали свiжою, iншу ж солили, в'ялили. Для населення, яке проживало на узбережжях Чорного та Азовського морiв, у лиманах, куди впадають Днiпро, Буг, у гирлi Дунаю, рибнi промисли були чи не єдиним джерелом iснування. Звiдси свiжими, солоними, в'яленими та копченими оселедцi, кефаль, бички, скумбрiю, сазани, осетри, бiлугу, севрюгу та iншу рибу розвозили по всiй Украïнi, де вона користувалася великим попитом. Iз осетра, бiлуги та севрюги заготовляли багато iкри, яка, як i риба, йшла як для власного споживання, так i на продаж. На лиманах вiд Скадовськадо гирла Дунаю здавна застосовувався цiкавий спосiб ловiння кефалi. З
очерету плели мати (дорiжки) завдовжки 15-20 м i завширшки до З м, якi по краях загинали догори. На нiч мати розстеляли на водi, а ранком забирали кефаль. Рiч у тому, що кефаль боïться тiнi i завжди намагається перескочити ïï; тому, пiдiйшовши до тiнi, утвореноï матами, вона ïï перескакує й падає на мати»2.
Полювання, яке у давнi часи було життєвою потребою, у наш час перетворилося у звичайну розвагу, та й то регламентовану встановленими мисливськими сезонами,що спричинене варварським ставленням до природи, бездумним розорюванням цiлинних земель, вирубуванням лiсiв, огульною хiмiзацiєю народного господарства. Це призвело до майже повного винищення великоï й малоï живностi на територiï Украïни. Украïна ж минулого це iстинний рай i для мисливцiв, i для звiрини. Киïвська Русь, наприклад, дуже вигiдно торгувала хутром чорнобурих лисиць, горностаïв, куниць, бiлок. Полювали русичi на диких турiв i диких коней. Дикий тур сильний великих розмiрiв бик з великими, довгими, злегка закрученими догори рогами. Був поширений у степовiй, лiсостеповiй i лiсовiй територiях Украïни, але на сьогоднi остаточно винищений, так само, як i дикий кiнь тарпан. Полювали на диких турiв, кабанiв, зайцiв, лисиць, диких кiз, оленiв, лосiв, перепелiв, курiпок, дроф, диких качок. Полювали й на великих хижакiв: на Полiссi i в Карпатах на ведмедiв та рись, що було завжди пов'язане з великим ризиком, у лiсостеповiй i степовiй зонах на вовкiв, якi завдавали великоï шкоди селян — ським господарствам. Постiйно нападаючи на худобу, а взимку збиваючись у тисячнi зграï, вовки становили велику загрозу для всього живого, у тому числi й для людей.
Одним iз важливих лiсових промислiв Киïвськоï Русi було бджiльництво (бортництво), яке було розвинене у лiсовiй i лiсостеповiй зонах. Вiдповiдаючи на питання, коли з'явилися на Землi бджоли, вченi називають просто неймовiрну цифру: 50130 мiльйонiв рокiв до нашоï ери. Цю цифру пiдтверджують скам'янiлi рештки бджiл, знайденi у шарах крейдяного перiоду, тобто задового до появи людей на землi. Немає сумнiву в тому, що первiснi люди, добре знаючи навколишню природу, будучи невiд'ємною часточкою цiєï природи, любили мед i знали, яким способом без шкоди для себе забрати його у бджiл.
До XIV столiття, часу виготовлення штучних вуликiв, мед збирали вiд диких бджiл, якi селилися у дуплах старих дерев, в ущелинах
1,2 Наулко В.I. i iн. Культура i побут населення Украïни. К., 1993.- С. 76.
скель, у лiсових хащах. У тi далекi часи iснували рiзнi професiï, пов'язанi з медозбиранням i медоварiнням: медоварники, воскобiйники, свiчкарi, бортники. Бортники надекiлькаднiв вирушали вглиб лiсу на пошуки гнiзд диких бджiл. Це було не зовсiм невинне заняття, оскiльки була реальна загроза не тiльки зустрiтися з хижим звiром, а й заблудитися у лiсових хащах. А, крiм того, треба було добре знати поведiнку диких бджiл, численнi укуси яких могли спричинити смерть людини. Той, хто знаходив такий вулик (борть), ставив свою позначку (зарубку) на деревi i ставав його законним власником. Привласнення чужоï бортi або ж викрадення з неï частини меду каралося законом, що було передбачено у зводi законiв того часу Руськiй правдi». Литовський статут за крадiжку бджiл передбачав найсуворiше покарання смертну кару.
Як вiдомо з численних лiтописних матерiалiв, Киïвська Русь торгувала медом i воском, причому цей промисел був досить прибутковим. Iз переробленого меду виготовляли рiзнi напоï, якi варили на княжих та боярських дворищах. З нього виготовляли смачне пиво медовуху. Традицiя медоварiння у схiдних слов'ян зберiгалася аж до появи цукру, тобто до XVIII столiття.
Крiм того, що мед використовувався для харчування, його широко використовували в обрядових дiях: на весiллях, хрестинах, у поховальних обрядах. Бджiльництво було єдиним на Русi джерелом постачання воску, без якого не обходилась жодна родина, оскiльки оселi освiтлювали восковими свiчами. Без воску не обходилися нi церкви, нi монастирi, причому цi культовi заклади закупляли вiск для своïх потреб великими партiями. Натуральний мед використовували не лише як високоякiсний продукт харчування, але й як прекрасний лiкувальний засiб.
Про те, наскiльки шанувався мед у тi часи, говорить той факт, що нашi пращури давали клятву або ж робили наставу на мед», якщо позичали якусь цiнну рiч або грошi.
Перший рамковий вулик i медогонку сконструював вiдомий украïнський учений П.I. Прокопович у 1814 роцi, але, як це часто буває, винахiд був надовго забутий на батькiвщинi. Нiмцi ж широко запровадили його в себе, i лише через багато десятилiть повернувся цей рацiональний пристрiй в Украïну, де вихованцi школи Прокоповича почали широко його популяризувати. По-перше, викачаний медогонкою мед чистий, по- друге, нi рамки, нi соти в рамках не руйнуються.
Запитання i завдання на закрiплення:
1. Назвiть основну галузь господарювання украïнцiв.
Назвiть основнi системи землеробства i з'ясуйте, в чому вони полягають. 3. Якi найдавнiшi знаряддя землеробства Ви знаєте?
Назвiть зерновi й овочевi культури, якi здавна вирощували украïнцi. 2. Якi фруктовi дерева традицiйно висаджували украïнцi?
Яку худобу здавна розводили украïнцi?Чим Ви поясните, щодо коня в украïнцiв сформуймося особливе ставлення?Що таке бортництво? Як ставилися на Русi до крадiжок чужих бортей або меду? 3. Якi основнi знаряддя рибальства здавна використовували украïнцi?
А якими доводилося користуватися вам?
4. Що Ви знаєте про мисливство, збиральництво давнiх слов'ян?
5.Як Ви розумiєте поняття натуральне господарство»
украïнцiв?

XI. Господарська дIяльнIсть укра&IUML;нцIв 51. Землеробство, тваринництво orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1249


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация