XIII. УкраÏнська ментальнIсть. 59. НацIональний характер украÏнцIв. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1265


За майже тисячолiтню iсторiю iснування украïнцiв як нацiï сформувалися самобутнi риси нацiонального характеру, якi виокремлюють ïх iз усього слов'янського люду i проявляються у поведiнцi, способi мислення, у мовi, культурi,традицiях, вiруваннях, обрядах, у всiх сферах життя i дiяльностi. Украïнцi надзвичайно працьовитi, добрi, добродушнi, занадто довiрливi, надмiрно терплячi, щедрi, гостиннi й поетичнi люди з великим почуттям гумору. Вони великi патрiоти своєï землi, мови, культури. За свiдченням мандрiвникiв, фiлософiв, письменникiв, учених рiзних епох i народiв, якi в той чи iнший час вiдвiдали Украïну i фактично були не зацiкавленi у поданнi неправдивого матерiалу, украïнцi добросердечнi й богомiльнi, сентиментальнi й веселi, скромнi й запальнi. Украïнцi розмiрно побожнi, вiдвертi, приступнi для кожного та замилуванi в музицi й спiвах», так писав про украïнцiв у XVII столiттi Готлiб Гмелiн. Якщо є племена, якi можуть привертати симпатiю бiльше, нiж iншi племена, то саме малороси одно з племен найбiльш симпатичних. Чарiвне поєднання наïвностi i тонкого розуму, лагiднiсть звичаïв у родинному життi, поетична мрiйнiсть характеру, непохитно наполегливого, краса, витонченiсть смаку, поетичнi звичаï все поєднується в цьому народi, щоб зачарувати вас, так що iноплеменець стає малоруським патрiотом, якщо хоч трохи поживе в Малоросiï», так високо оцiнив характер украïнцiв вiдомий росiйський письменник М. Чернишевський.
У всiх вiдношеннях Украïна благодатний край, тому в ïï iсторiï фактично не було такого перiоду, щоб хтось не зазiхав на ïï територiю. Не давали спокою близьким i далеким ïï сусiдам багатства нашого краю, тому й горiла у вогнищах пожеж, витоптувалася ворожими кiньми наша земля, у сльозах i кровi потопали споконвiчнi надiï украïнцiв на кращу долю. I не залишалося нiчого iншого мирним вiд природи землеробам, як брати в руки зброю i вiдстоювати своï землi вiд посягань зажерливих ворогiв. Але це були визвольнi вiйни i нiколи загарбницькi! Керували нашим народом у тяжкi для Украïни часи вiдвага, патрiотизм i безмежна любов до своєï Вiтчизни.
Лунає клич, луна стрiмкий,
Вперед, вперед у бiй святий!
У бiй, у бiй за рiдний край!
За свiй народ в ряди ставай!
(А. Лотоцький)
Украïнцi споконвiчно мирнi люди, яким чужi i мiжнацiональна ворожнеча, i полiтика воєнного пiдкорення краïн i народiв. В однiй iз давнiх украïнських пiсень батько вчить сина дорожити людським життям, не проливати людську кров.
Не йди, сину, воювати,
Чужу крiвцю проливати;
Чужа крiвця не водиця,
Проливати не годиться.
Загальновiдомо, що характер нацiï формується протягом багатьох столiть. Розмiрене, бiльш спокiйне, нiж у мiстi, сiльське життя (ще до середини XIX ст. населення Украïни на 90% було сiльським) сприяло формуванню врiвноваженостi характеру, надмiрноï терплячостi, якоïсь зовнiшньоï байдужостi до своєï долi, долi приниженого раба, вола, якому на роду написано тяжко працювати. Але це була напускна байдужiсть, бо то не вiл був у ярмi, звичайний господарський вiл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладено на шию дикому туровi, загнаному, знесиленому, але овiяному ще степовим вiтром, iз невтраченим ще смаком волi, широких просторiв. Вiн йшов у ярмi, скорившись силi, хоч часом вiн хвицав ногами i наставляв роги…»2«1
Довготерпеливий наш народ, але лише до пори, до часу. Наставав критичний момент i, доведений до вiдчаю, вiн пiднiмався проти своïх гнобителiв,i тодi вже ворогам народним не було порятунку, i текла сторiками кров ворожа». Але це було лише у вiдповiдь на агресiю, на знущання i гноблення. За всю iсторiю свого iснування Украïна першою нiколи нi на кого не нападала, нiколи не намагалася пiдкорити чужi землi й народи. Мирний труд пiд мирним небом ось споконвiчна мрiя украïнцiв, ось той спосiб життя, який завойовували i вiдвойовували на своïй територiï численнi поколiння.
Коцюбинський М. Дорогою цiною. //Повiстi та оповiдання. Твори вдвох томах.
Том I. — К., I988.-С.323.
В iсторiï кожного народу, у тому числi й украïнського, є свiтлi й трагiчнi сторiнки, за якими стоять i славетнi подвиги, i чорна зрада своєму народовi. Пам'ять людська зберегла i те, й iнше. Барон Гакс- тгаузен у XVIII столiттi писав: Украïнець є вдумливий, запальний, радо згадує про минуле свого народу й уповається спогадами про героïчнi подвиги своïх предкiв. Коли його запитати, хто вiн, то вiн вiдповiсть з радiсною гордiстю: я козак!»2,1.1 сьогоднi, коли триває процес вiдродження Украïни, ïï державностi, нацiональноï самосвiдомостi, украïнський народ пам'ятає iмена славетних борцiв минулого за визволення вiд соцiального i нацiонального гнiту. Хто не чув про гайдамакiв, не знає, хто такi запорозькi козаки i яка ïхня роль в iсторiï Украïни, хто не знає iмен славетних украïнських гетьманiв або ж героïв Крут, армiï У Н Р, кращих синiв i дочок украïнського народу, що загинули на згарищах Другоï свiтовоï вiйни? Героïв народжувала кожна епоха i золотими лiтерами вписувала ïхнi iмена у свою iсторiю.
Як i в кожного народу, в украïнцiв є своï, властивi лише ïм етнiчнi риси характеру, серед яких особливе мiсце посiдають щедрiсть i гостиннiсть. Гостиннiсть характерна для багатьох народiв свiту. Наприклад, у якутiв подорожнiй мiг у будь-який час зайти в дiм, заночувати. Навiть неприємну людину не можна було вигнати геть. Колись в Осетiï за порушення гостинностi винуватця скидали зi скелi. У горцiв були спецiальнi примiщення для частування гостей (кунацькi). Вiдомi випадки, коли кровний ворог, втiкаючи вiд переслiдувань, потрапляв у дiм тих, хто поклявся його вбити, проте цю людину не чiпали такий був суворий закон. У слов'ян людина, що вiдмовила гостевi, пiддавалася загальному осуду, присоромленню.
Гостиннiть споконвiку була невiд'ємною рисою украïнцiв. Гостей зустрiчають радо, шанобливо, а особливо почесних зустрiчають хлi- бом-сiллю, тобто найсвятiшим, що є в домi. Так, хлiбом-сiллю батьки зустрiчають молодих; за доброю традицiєю, у всiх регiонах Украïни хлiбом-сiллю зустрiчають делегацiï, шанованих людей. За багатовiкову iсторiю наш народ створив цiлий набiр правил поведiнки гостей i господарiв, що яскраво вiдображаються у прислiв'ях та приказках: Нежданий гiсть гiрше татарина», Якi гостi, така й шана». А що вже щедростi, то ïï нам не позичати. Навiть за нашоï бiдностi, у гостей вiд побачених на столах наïдкiв i напоïв подих перехоплює. 1 чого там тiльки немає! Бо ж готують застiлля не з разрахунку порцiя на персо-
231 Сочинський В. Чужинцi про Украïну. Прага, 1942.
ну», а за принципом не дай, Боже, кому не вистачить», нехай краще залишиться». Не випадково безмежна щедрiсть i гостиннiсть украïнцiв знайшли своє вiдображення у давнiх прислiв'ях i приказках, якi часто можна почути з уст господинi дому, що сердечно припрошує гостей скуштувати ту чи ту страву. Вона просто отримує задоволення вiд того, що гостi з таким апетитом поïдають усе, що готувалося з охотою, старанням i великою любов'ю: Якщо, кумонько, Ваша ласка, то скуштуйте вареничкiв та ковбаски», ïжте, кумасю, грибочки, щоб були красивими вашi дочки», ïжте, веселiться i про завтра не журiться», Пекла й варила, щоб гостi ïли й мене хвалили», Пийте, кумасю, узвар, вiн iз вишнi, будуть груди великi та пишнi», Наливайте, кумонько, вишнiвки, вуста будуть червонi, як у дiвки» i т. iн.
Нацiональний характер украïнцiв формувався не лише пiд впливом iсторичних та соцiальних чинникiв. Багата i неймовiрно прекрасна природа сприяла формуванню поетичних рис характеру украïнцiв, якi гостро вiдчували ïï красу, любили милуватися нею, опоетизовувати ïï:
Зорi сяють; серед неба Горить бiлолиций;
Верба слуха соловейка,
Дивиться в криницю…
(Т. Шсii'iснко)
Або: …Вузесенька-вузесенька стежечка понад струмком. Струмок iз камiнчиками грається: пiдбiжить, хлюпне на камiнчик, блисне смiхом i побiжить далi. А над левадою нiжнi-нiжнi шати з золотого серпанку …» (О. Вишня).
Хiба можна було не замилуватися такою красою, а вiд ïï споглядання люди ставали добрiшими, ïхнi помисли чистiшими, а душевнi поривання благороднiшими.
Нацiональна психологiя, характер украïнцiв яскраво проявляються в самобутнiй мовi. Украïнська мова це невичерпне джерело, яке майже за тисячолiтню iсторiю перетворилося у стрiмкий потiк, що дедалi бiльше набирає сили, мiцнiє, увiбравши в себе колорит i багатство словникового складу усiх попереднiх поколiнь. Украïнська мова справедливо вважається однiєю iз наймелодiйнiшних мов свiту. Лагiдна вдача, поетичнiсть украïнцiв витворили величезну кiлькiсть епiтетiв, зробили мову яскравою, колоритною, образною. Яка ще мова може похвалитися такою кiлькiстю усталених порiвнянь, як украïнська. Наприклад, хтось бiгаєяк перелякана миша, як Ганна без солi, як солоний заєць; у когось кулак як головешка, як молот, як довбня, як стопудова гиря; носиться як пiп iз кадилом, як воша по банi i там гаряче, i там пече, як курка з яйцем, як циган з писаною торбою, як дурень зi ступою; голос як дзвiночок, як рев, як тихий шелест, як музика, як грiм, як скрип немазаного воза; дiвчина як ясочка, як горличка, як сива зозулька, як ластiвка, як пава, як пташка, як голубка, як пишна квiтка, як дзига, як стрiла, як рибонька, як зiронька, як сонечко ясне, як струнка тополя, як зелена верба, як вишня, як червона калина, як берiзка, як яблунька, як макiвка, як макiв цвiт, як лагiдне лiто, як весна, як писанка, як картинка, а хлопець як вiтер, як вихор, як мiсяць, як сокiл, як орел, як голуб, мiцний як дуб, як вогонь, як явiр високий, як хмiль кучерявий, як барвiнок.
Нiжна, поетична душа народу виливається в широкому вживаннi пестливих слiв, якi роблять мову лагiдною, задумливою:
… Де iще вiд матiнки-матусi ти почуєш спатоньки-спатусi?
Ну яка на свiтi знає мова зменшувальнi форми дiєслова?
Хоч у нас i кажуть, що невiстка буцiмто чужа у хатi кiстка, та недавно ув однiй господi чув таке я, що повiрить годi: каже до невiстоньки свекруня:
Ти вже хочеш ïстоньки, Вiруню?»
Хто ж казав, що наша мова груба?
Груба лиш тому, кому не люба.
Ну скорiше незбагненна мова, лагiдно-чарiвно-загадкова.
(Д. Бiлоус)
Пестливi слова в мовi украïнцiв зустрiчаються у такому контекстi, який передбачає якщо не згрубiле значення слова, то в крайньому разi нейтральне. Так, слово ворог», яке, за тлумачним словником, означає той, хто перебуває у станi ворожнечi з ким-небудь, противник», iнодi в народнiй мовi має пестливу форму, що, здавалось би, суперечить логiцi. Але це закономiрне явище i випливає воно iз великодушностi нашого народу, здатностi прощати найболючiшi образи.
…А тим часом вороженьки Чинять свою волю
Кують речi недобрiï…
***
…Найду жiнку, почастую,
З вороженькiв покепкую…
Т. Шевченко
Де ще в свiтi є така краïна, як терпляча Украïна-ненька, щоб i тих, хто ïй завдав руïни, звала незлобиво ворiженьки ?
Д. Бiлоус
Ще з колиски чує дитинка сповненi нiжностi пестливi слова вiд мами чи бабусi, якi навiюють спокiйний рожевий сон. Ще не розумiючи змiсту слiв, немовлятко чує ïхню лагiдну заспокiйливу мелодiю, яка властива тiльки пестливим словам, що йдуть вiд самого серця. З дуже давнiх часiв дiйшла до нас колискова пiсня, яка одночасно була й замовлянням на здоров'я та щастя дитини. Хто i коли ïï склав невiдомо. Але вражає те, що iз 23 самостiйних слiв у цiй колисковiй 15
Ой щоб спало щастя знало, Ой щоб росло не болiло,
На серденько не кволiло! Соньки-дрiмки у вiченьки, Добрий розум в голiвоньку,
А росточки у кiсточки,
Здоров ячко у серденько,
А в роточок говорусики,


А в нiженьки ходусеньки,
А в рученьки ладусеньки.
Та хiба тiльки в цiй колисковiй! Майже кожна украïнська народна пiсня про кохання просто пересипана пестливими словами:
…Борозенкою iшла,
Заросилася…
Вже я з своïм Василем Посварилася.
За пустеє, за пусте,
За пустесеньке,
Та й за теє яблучко Червонесеньке.
Та й за яблучко,
Та й за грушечку…
Перепроси ж ти мене,
Моя душечкоï
Та й за грушечку,
Та й за сливочку…
Перепроси ж ти мене,
Мiй Василечкуi
Та й за сливочку,
Та й за зернятко…
Поцiлуй же ти мене,
Моє серденько
(Ой пiду я до млина»)
Так воно вже видно повелося, така наша нацiя, що мова наша так щедро пересипана пестливими словами. Це говорить про доброту, лагiдну вдачу i всеобiймаючу любов неоцiненно красивi риси характеру нашого народу. Зла, недобра, груба людина нiколи не скаже: Я вже й кортопельки начистила, i цибульки нарiзала, й капусточки, уже й вареничкiв зварила i пирiжечкiв напекла». Отже, неймовiрно велика кiлькiсть пестливих слiв в украïнськоï мовi засвiдчує доброту народу, його лагiдну вдачу. Так, вiд прикметника тонкий можна легко утворити 12 пестливих слiв: тонюнiй, тонюсiнький, тонюсiчкий, тоненький, тонесенький, тонесененький, тонюсенечкий, тонiсiнький, тонiсiчень- кий, тонюсiнький, тонюсiненький, тонюсiченький; вiд дiєслова ïсти 8 пестливих слiв: ïсточки, ïстоньки, ïстунi, ïстки, ïстуноньки, ïстусики, ïстусi, ïстусеньки i таких прикладiв можна наводити безлiч.
А що вже говорити про мову закоханих. Особливо вражають звертання, в яких i любов, i нiжнiсть, i обожнювання:
У гаю, гаю Вiтру немає;
Мiсяць високо,
Зiроньки сяють.
Вийди, серденько,
Я виглядаю;
Хоч на годину,
Моя рибчиноï Виглянь, голубко,
Та поворкуєм,
Та посумуєм,
Бо я далеко Сю нiч мандрую.
Виглянь же, пташко,
Моє серденько…
(Т. Шевченко)
Жаль, що сучасна молодь трохи призабула ласкавi звертання, якими так щедро була пересипана мова украïнцiв ще пiвтора два столiття тому, хоч немає такого хлопця, такоï дiвчини, яким би не хотiлося на свою адресу чути ласкаво-пестливi слова з уст своïх коханих. Не треба соромитись красивих слiв, високих фраз, якщо за ними стоять справжнi почуття! Вони тiльки збагатять i тих, хто ïх висловлює, i тих, кому вони адресованi, допоможуть задзвенiти тим струнам серця, якi без них так нiколи б i не зазвучали. А найголовнiше зроблять стосунки нiжними, чистими й красивими. Згадайте, якi листи писала славнозвiсна Роксолана своєму чоловiковi, султановi, коли той був у походах, з якою любов'ю виливала на паперi найнiжнiшi своï почуття,
через багато столiть викликаючи у сучасних читачiв подив, захоплення i якусь напiвусвiдомлену заздрiсть. Душе моєï душi, мiй володарю! …тому, хто знає моï найсокровеннiшi таємницi; спокоєвi мого зболiлого серця й умиротворiнню моïх зранених грудей; тому, хто є султаном на престолi мого серця…»]*>2 або в iншому листi: Мiй володарю, мiй шаху, любий душею i серцем, життя моє, єдина надiя на цiм i тiм свiтi!… Нехай Вам, дню мого щастя, сповняться всi бажання й радощi душi, нехай сади Вашого благополуччя будуть переповненi прекрасними жасминовими квiтами моєï любовi, чарiвноï, як Ваше лице пресвiтле, о мiй володаре, о мiй султане, мiй падишаху!»2» От де є те, чого ми не вмiємо, не навченi говорити один одному! Усе, що в душi,
все на устах i все на паперi. То який же чоловiк, будь то султан чи раб, устоïть перед такими палкими словами, що йдуть iз самого серця, хто не захоче почути, що вiн султан на престолi чийогось серця, що вiн чиєсь життя, єдина надiя на цiм i тiм свiтi, не захоче почути таке палке освiдчення в коханнi ще й ще раз, тисячi, десятки тисяч разiв? Безперечно, усi ми здатнi на великi почуття, iнодi вони настiльки сильнi, що переповнюють душу, але висловити ïх часто чи не вмiємо, чи не хочемо, чи соромимось. А жаль…
Усi, хто б у рiзнi часи не вiдвiдував Украïну, звертали увагу на веселу вдачу украïнцiв; ïх неперевершене почуття гумору. Нi вiйни, нi репресiï, нi голодомори нiщо не зломило наш народ. Умiння у всьому звичайному, буденному бачити щось незвичайне, умiння жити з посмiшкою i, що найважливiше, умiння посмiятися не тiльки з iнших, а перш за все iз себе ось що вiдрiзняє украïнцiв вiд iнших народiв. А тем для смiху море. Тут i полiтика, i подружнє життя, i родиннi стосунки i ще багато чого.
##*
Куме, от скажiть, будь ласка, коли i яка смерть приходить до мух?
Ну як яка? Мабуть, така, як i до всiх: у чорному i з косою, i коли захоче, тодi й приходить.
А от i не вгадали. До мух, куме, щоб ви знали, смерть приходить, по- перше, тiльки влiтку, а, по-друге, в трусах i з газетою! (З жури.)
2,2 Загребельний П. Роксолана. — К.,- 19X0. — С.255.
2» Загребельний П. Там само — С.263,
Пацюки попередили капiтана корабля, що у них навчальна тривога. (З журн.)
##*
Жалiється теща на зятя: Оце напекла хлiба, легкий та пухкий, як пух, як дух, як свята годиночка, а вiн прийшов додому, як ударив мене по спинi тим хлiбом, так як каменюкою».
***
Чоловiк i жiнка збираються в гостi:
Чоловiк: Скажи, люба, яку сорочку менi краще одягнути: з брудним комiрцем чи без трьох ґудзикiв? (З журн.)
***
Пiд час iспитiв:
Скажiть, будь ласка, колего, що ви знаєте про виникнення раковоï пухлини? спитав професор студента.
Мовчанка. Студент нiяковiє, губиться… Потiм каже:
Забув. Знав i забув…
Яке невтiшне горе, зiтхнув професор. Одна людина на всьому свiтi знала i та забула2,4.
Запитання i завдання на закрiплення:
1. Якi фактори впливали на формування нацiонального характеру
украïнцiв?
Якi основнi риси нацiонального характеру украïнцiв ви можете назвати? 3. Доведiть на прикладах, що украïнцi великi патрiоти своєï землi, свого народу.
Обґрунтуйте ваше ставлення до такоï риси характеру украïнцiв, як надмiрна терплячiсть.Що Ви можете сказати про щедрiсть i гостиннiсть украïнцiв?Як Ви приймаєте гостей i чи завжди приказка Гостi в дiм радiсть у дiм» себе виправдовує?Покажiть на прикладах, як характер людини розкривається через ïï мову. 214 Бсрезовський I.П. Мудрий оповiдач». — К., 1969. С.241.
2. Чи хотiли б Ви, щоб Вам освiдчувалися в коханнi приблизно так, як це
робила Роксолана?
Спробуйте написати невеликого листа або пiдписати листiвку своєму (своïй) коханому(-iй), вклавши в них увесь свiй поетичний талант, всю душу, пiдключивши образне мислення i багатство художнiх засобiв. 3.Доведiть на прикладах, що в украïнцiв надзвичайно розвинене
почуття гумору.
4.Чи трапляються з Вами смiшнi iсторiï? Якi саме?
5. Чи можете Ви сказати, що у вас розвинене почуття гумору? А у Ваших
друзiв?
6. Напишiть невеликий гумористичний твiр про якусь смiшну пригоду, яка
трапилася з Вами чи з Вашими знайомими.

XIII. УкраÏнська ментальнIсть. 59. НацIональний характер украÏнцIв. orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1265