<< Главная страница

XIV. Укра&IUML;нська народнопоетична символIка. 63. Укра&IUML;нська народнопоетична символIка orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1274


Наш народ щедро обдарований Богом образним мисленням i пишною уявою, тож i не дивно, що навколишнiй свiт, яким так люблять милуватися украïнцi, помiчаючи все до найдрiбнiших деталей, умiння порiвнювати й узагальнювати породили велику кiлькiсть поетичних образiв-символiв. Так, у народнiй творчостi досить часто зустрiчаються образи орла й сокола, якi завжди уособлюють силу, мужнiсть, часто вiрнiсть Украïнi:
Лiта орел, лiта сизий
Попiд небесами;
ґуля Максим, ґуля батько
Степами лiсами…
…На клич Украïни орли прилетiли…
(Т. Г. Шевченко Гайдамаки»)
Не лише у народнiй творчостi, але i в побутi типовими були порiвняння козака з орлом чи соколом або вживання цих образiв-симво- лiв у звертаннях: орле сизокрилий», соколе ясний» чи пестливе соколику мiй».
Символом подружньоï вiрностi, чистого кохання, нiжностi в украïнському фольклорi надiленi голуб i голубка. Широко вживанi в народнiй мовi пестливi звертання: мiй голубе милий, голубонько сиза, голубе сизокрилий, а про закоханих говорять, що вони воркують», як пара голубiв. У дохристиянську добу слов'яни пов'язували голуба iз божеством грози, дощу, вiтру'». А з прийняттям християнства голуб став символiзувати Святий Дух, тому не дивно, що iснував закон, за яким заборонялося ïсти голубiв.
У народнопоетичнiй символiцi образ солов'я це символ людського щастя. Непоказна зовнiшньо пташка, надiлена божественним голосом, не могла не зворушити таку високопоетичну, таку вразливу
душу, яку дав Бог украïнцям. Соловейко» так з любов'ю називають у нас цього неперевершеного спiвака.
Ластiвка за народною уявою приносить весну i добрi вiстi. Крiм того, вона вважається символом родинного щастя. Оселившись пiд дахом, вона охороняє спокiй родини, охороняє саму оселю, тому не можна руйнувати ïï гнiзда чи вбивати ластiв'ят. Iснує повiр'я, що за зруйноване гнiздо ластiвка завжди помститься пiдпалить оселю.
Символом нещасливоï жiночоï долi в украïнськiй народнопоетичнiй творчостi став образ чайки-матерi:
Ой горе ж тiй чайцi, ой горе небозi;
Що вивела чаєнята при битiй дорозi!
А чумаки йшли та чаєчку найшли.
Чаєчку зiгнали, чаєнят забрали.
Образ чайки-матерi досить часто в украïнцiв асоцiюється з образом знедоленоï Украïни, яка, як та чайка з чаєнятами при битiй дорозi, кинута на поталу злим ворогам:
Зажурилась Украïна,
Бо нiчим прожити.
Витоптала орда кiньми Козацькiï дiти.
Досить-таки суперечливий в украïнському фольклорi образ зозулi. Зозуля це один iз найдавнiших персонажiв украïнськоï мiфологiï. Iснує дуже давня легенда про походження ïï вiд жiнки, що вбила свого чоловiка, за що й була проклята Родом чи Перуном на довiчне одиноке життя без подружньоï пари. Iснує кiлька трактувань значень образу зозулi. В одному випадку це образ матерi, що покинула напризволяще своïх дiток, а друге значення зовсiм протилежне символ добра, оберiг, що захищає рiд. Ставлення народу до зозулi перш за все простежується iз форми звертання до неï, а називають ïï украïнцi лагiдно, з любов'ю: зозуленька, зозулька, зозулечка:
Закувала зозуленька В зеленому гаï…
***
У другому бродi Зозулька кувала,
Лiтечко казала.
Зозуля птиця-вiщунка. У народi вiрять, що вона пророкує термiн життя тому, хто в неï про це запитує. Почувши зозулин голос, молодi дiвчата не лише запитують скiльки рокiв ‘ïм ще дано жити, ай загадують на майбутню долю i просять родинного щастя: Накуй, птахо, долю-пречисту. Начаклуй, збережи затишно-дiтну, хатньо-святкову, мило-багату. Щоб з любов'ю на многiï лiта». Це ж замовляння промовляють, вишиваючи зозулю на полотнi.
У народнiй уявi ворон завжди був вiсником нещастя, горя:
Летiв ворон через сад зелений Та й сiв на калину.
Любив та й покинув козак, ой покинув,
Молоду дiвчину.
Похмура зовнiшнiсть цього птаха, рiзкий неприємний голос завжди зумовлює передчуття чогось недоброго. Якщо соловейко щебече», рида вiд щастя», то чорний ворон кряче», накликаючи бiду:
Ой кряче, кряче та чорненький ворон Та на глибокiй долинi,
Ой плаче, плаче молодий козаче По нещасливiй годинi.
(Ой кряче, кряче та чорненький ворон»)
Сидить ворон на могилi Та з голоду кряче…
(Т. Шевченко)
Збiрний образ гайвороння, крукiв у народнiй уявi асоцiювався не просто з якимось великим горем, не просто з нещастям, а завжди зi смертю:
…Ой чого ти почорнiло,
Зеленеє поле?
Та ще мене гайвороння Укрили з пiвночi…
Клюють очi козацькiï… «
(Ой чого ти почорнiло…» Т.Шевченко)
Воли його коло воза Понуро стоять.
А iз степу гайворони До його летять.
(Ой не п'ються пива-мсди» Т.Шевченко)
…Закрякали чорнi круки,
Виймаючи очi…
(Т. Шевченко)
З народною мiфологiєю пов'язанi мiфiчнi постатi Карни i Жлi, якi |В.Мiллер| є уособленням моральних людських понять. Зокрема Карна символiзує собою персонiфiкований образ кари (вiд слова карати») за грiхи, а Жля, Желя (вiд слова жаль») образ-символ туги, печалi.
З давньоруськоï мiфологiï прийшов до нас образ зловiсноï птицi Див, яка вiщує бiду, нещастя, смерть. ïï тривожний крик розлягається далеко по землi, сковує свiдомiсть, передвiщаючи жахливi, невiдворотнi подiï. Так, у Словi о полку Iгоревiм» сказано, що пiсля того, як Iгореве вiйсько виступило в похiд на половцiв, зловiсна птиця Див стрепенулася на деревi, зняла тривожний крик, який почули далеко у половецькiй землi. Голос Дива вселив дух перемоги в душi половецьких воïнiв i пiдняв у повiтря величезнi зграï воронiв, крукiв, гайвороння, якi, закриваючи сонце, полетiли слiдом за Iгоревим вiйськом у передчуттi великоï здобичi, великого для себе бенкету.
В украïнськiй народнiй поезiï дуб зтжт виступав символом здоров'я, сили i мужностi. Здоровий, як дуб», мiцний, як дуб», так кажуть у народi про здорових, сильних фiзично людей, на якi завжди щедрою була украïнська земля. Згадайте Iвана Пiддубного, який гнув пiдкови руками, братiв Кличкiв, наших сучасникiв, найсильнiших людей свiту, та багатьох iнших, якi прославили Украïну.
Поклонiння деревам, зокрема дубу, сягає своïм корiнням найдавнiших часiв. У рiзних народiв iснує багато легенд, казок i пiсень про це дерево. Дубовий вiнок, як символ влади i могутностi, прикрашав голову головного бога грецького Олiмпу Зевса. А в давнiх слов'ян дубовi гаï, де стояли iдоли язичницьких богiв на чолi з Перуном, взагалi вважалися священними. Тут проходили ритуальнi дiйства, якi включали й поклонiння священним деревам. За легендами, iснувало Божественне Дерево Життя, описане в апокрифах: А посреди Раю Древо Животноє, єже єсть божество, i приближається верх того древа до Небес. Древо то златовидно в огненной красотi; воно покрива- єть вiтвям весь Рай, iмiєть же листя от всiх дерев i плоди тоже. Iсхо- дить от него сладкоє благоуханiє, а от корня єго текуть млєком i медом 12 iсточников»242. Першодеревом свiту вважався Прадуб, який росте у Вирiï. За вiруванням давнiх слов'ян, душi померлих i душi ще не народжених живуть у казковiй краïнi, у чарiвному свiтi, назва якого вирiй. Слово вирiй» (вирай, край), на думку окремих учених, пов'язане iз словом рай». На думку iнших, це острiв у Всесвiтi, першоземля богiв i свiту, сонмище богiв та померлих. На цьому островi нiби-то росло Першодерево свiту Прадуб з молодильними яблуками. Той, хто скуштує цих яблук, стає безсмертним. На цей же острiв на зиму нiби-то прилiтають птахи (За Д. Зеленiним).
З давнiх часiв вважають, що дуб має магiчну силу. Не випадково, мабуть, i магiчнi ритуали язичникiв проходили в дубових гаях. Пiд дубом росте й бiла омела, що має сильнi магiчнi властивостi i яка, як i гiлочки, листя, кора та жолудi дуба, широко використовується у народнiй медицинi i в чаклунськiй магiï. Жолудь допомагає при безплiдностi, сприяє зачаттю дитини, якщо його постiйно носити з собою.
Дуби це наймогутнiшi i найдовговiчнiшi дерева, якi коли-небудь росли на наших територiях. Зараз на Рiвненщинi росте дуб, який справедливо вважається найстарiшим деревом в Украïнi. Йому вдумайтеся у цю цифру 1300 рокiв! Цей дуб, мабуть, бачив поклонiння язичникiв своïм богам, бачив цих могутнiх богiв поваленими, перетвореними в прах з приходом християнства. А скiльки поколiнь людей вiн бачив i скiльки пережив, то ж чи можна його не вважати священним? Мимовiльно застигнеш у нiмому захопленнi з молитвою на вустах перед цим велетнем, що прийшов до нас iз сивоï глибини вiкiв241.
242 Афанасьев А.Н. Позтические воззрения славян на природу. ТII,1868.
240 Митрополит Iлларiон. Дохристиянськi вiрування украïнського народу. К., 1992. С. 56.
Верба це ще одне дерево-символ Украïни. На вiдмiну вiд калини, вона уособлює нещасливу жiночу долю, про що говорить навiть зовнiшнiй вигляд цього дерева: опущенi додолу вiти, тоненькi гнучкi гiлочки, якi хиляться туди, куди повiє вiтер.
За язичницькоï доби верба вважалася чаклунським деревом», бо в народi вiрили, що вона служить нечистiй силi: гнучкими тоненькими гiлочками верби вiдьми нiби-то скрiплювали помело, на якому лiтали, також ïï використовували у магiчних заклинаннях зав'язували вербовий вузол, промовляючи над ним заклинання з добрими чи поганими намiрами. Розв'язували вузол тодi, коли заклинання збувалось.
Раннi християни теж вважали вербу нечистим деревом, бо з неï, за Бiблiєю, були створенi цвяхи для хреста, на якому розiп'яли Iсуса244. Пiзнiше таке ставлення до верби змiнилося на прямо протилежне, ïï почали вважати символом вiдродження, оновлення. Вiрили, що вся життєдайна сила землi зосереджена у вербових котиках», якi з'являються, коли ще вся природа спить, тому з певними замовляннями з'ïдали декiлька котикiв» в надiï на зцiлення, оздоровлення органiзму. Вiрили, що освяченi вербовi палички, увiткнутi у кутках ниви, приносять багатий урожай, а кинутi проти вiтру вiдведуть блискавку вiд оселi. Нею обкурювали хату вiд пропасницi, лiкували хворих дiтей, кидаючи гiлочки в купiль, пили вербовий настiй, щоб не болiла голова тощо245.
Яке ще дерево удостоєне такоï всенародноï любовi, як калина! Про яке ще дерево складено стiльки вiршiв, пiсень?
Тече вода з-пiд явора Яром на долину.
Пишається над водою Червона калина.
Пишається калинонька,
Явiр молодiє,
А кругом ïх верболози Й лози зеленiють.
ш Вовк X. Студiï з украïнськоï етнографiï та антропологiï.- П рага, 1916 — С. 166. 245 Вовк Хв.Там само. СI70.
Зацвiла в долинi Червона калина,
Нiби засмiялась Дiвчина-дитина.
Це красиве дерево нагороджувало людей цiлющими ягодами, якi широко використовувались у народнiй медицинi. Гарячими калиновими напоями з медом лiкували простуду, вiдварами та настоянками
серцевi захворювання. Вона служила й начинкою для пирогiв, господинi варили з неï смачнi киселi калинники», гронами калини прикрашали святковий стiл, на якому обов'язково стояла пляшка калиновоï настоянки калинiвка».
Червона калина здавна вважалася символом Украïни. ïï садили бiля хати i до глибокоï зими червонiли ïï ягоди, звеселяючи двiр, ïï дарувала дiвчина своєму нареченому на знак вiрностi й любовi, нею прикрашали весiльне гiльце молодоï. Вона була не лише окрасою осель, а й оберегом. Вишита на рушниках, дiвочих сорочках, вона символiзувала найкращi людськi почуття любов, вiрнiсть. Калинi приписували чудодiйну силу. З калиною пов'язане дуже давнє повiр'я, яке збереглося до наших днiв: якщо вирiзати з калини сопiлку i заграти в хатi, де чекають дитину, то обов'язково народиться хлопчик. В уявi украïнцiв калина завжди уособлювала дiвочу красу. Гарна, як калина», пишна, як калина в лузi» так говорять у народi про дiвочу вроду.
Образом-тотемом украïнцiв здавна була тополя. Колись у кожному поселеннi наприкiнцi весни проходило свято тополi. Обирали найстрункiшу дiвчину, якiй зав'язували над головою руки. На пiднятi руки навiшували зiлля, стрiчки, хустки, намисто тощо. Дiвчину водили селом, полем, лугом, спiваючи:
Стояла Тополя край чистого поля,
Стiй, Тополенько, стiй, не розвивайся,
Буйному вiтреньку не пiддавайся…
Образ тополi широко вживаний у народнiй поетичнiй творчостi, де виступає уособленням нещасливоï дiвочоï долi.
Символом краси, кохання, iнодi нещасливоï парубочоï долi, смутку украïнцi вважають явiр, тому не випадково, що поетичний образ явора так задушевно оспiваний нашим народом:
Стоïть явiр над водою, в воду похилився,
На козака пригодонька, козак зажурився.
Не рад явiр хилитися вода корiнь миє;
Не рад козак журитися, так серденько ниє!
Кучерява берiзка, берiзонька, струнка бiлокора красуня», так з любов'ю говорять про березу це красиве дерево, яке справедливо вважається символом чистоти i дiвочоï нiжностi. То ж чи могли поети обiйти своєю увагою це дерево? Звичайно, нi. Красива берiзка весною, коли кожен листочок радiє приходу теплих сонячних днiв i невимовно прекрасна вона восени, коли стоïть замрiяно-журлива у золотому вбраннi, що горить, переливається на сонцi.
Береза досить поширена в Украïнi. З березою пов'язана назва одного iз весняних мiсяцiв березень. I не випадково. Першими серед дерев прокидаються вiд зимового сну берези. Ще навколо все спить, а вони вже оживають: вже струмує по стовбурах ïхня кров березовий сiк улюблений напiй слов'ян, який поповнював вiтамiнами виснажений за зиму людський органiзм. Його збирали ранньою весною, обережно надрiзаючи кору дерева. Здавна вiдомi цiлющi властивостi бруньок та листя берези, настоï й вiдвари яких широко використовуються в народнiй медицинi. У побутi простi люди на корi берези вчилися грамотi.
Яблуня i вишня вiдомi в Украïнi давно, але спочатку як дикi рослини, а вже пiзнiше окультуренi селекцiонерами. Украïна здавна славилася вишневими садками села просто потопали в них. Солодкi плоди вишень i яблунь у поетичнiй творчостi народу часто асоцiюються iз звабою непорочноï юноï краси: дiвчина, як наливне яблучко; рожевiï губки, як ягiдки, а духмяний цвiт цих дерев символ нiжностi i в той же час скороплинноï молодостi. З цими деревами пов'язанi цiкавi звичаï: якщо дерево не дає плодiв декiлька рокiв, його можна залякати». Беруть сокиру i нею, легко постукуючи по стовбуру, погрожують його зрубати, якщо не буде родити. Але найди- вовижнiшим є те, що такi зляканi» дерева часто починають плодоносити, причому дуже рясно.
Терен в украïнцiв це символ суму, печалi, забуття. Битi шляхи поросли тернами». Iснує легенда про його походження, в основi якоï лежить трагедiя нещасливого кохання. Терном став юнак, якого розлучили з коханою. За часiв язичництва волхви не дозволяли зрубувати терен саме з цiєï причини.
На вiдмiну вiд iнших дерев осику з прадавнiх часiв вважають нечистим заклятим деревом. Чому? Як говорить легенда, Iуда повiсився саме на осицi, тому й тремтить ïï листя навiть у безвiтряну погоду. Iз неï не будують осель, не виготовляють хатнiх ужиткових речей. У той же час обереги з осики вважаються сильними i надiйними, бо ïх дуже боïться нечиста сила. Мертва» сила цього дерева дуже велика. Щоб вампiри не виходили з могил i не завдавали шкоди живим, у могилу забивали осиковий кiлок. Iснує повiр'я, що змiï настiльки живучi, що часто вбита змiя через деякий час оживає знову. Але якщо вбиту змiю повiсити на осику, вона вже нiколи не оживе.
Iснують ще й iншi вiрування, пов'язанi з цим деревом. Щоб припинити засуху, у могилу самогубця втикають осиковий кiлок i поливають його водою. Коли доводиться йти вночi через лiс, треба взяти в руки осикову паличку, вона теж буде оберегом вiд нечистоï сили. За допомогою осиковоï палички можна примусити вiдьму обернутися твариною або ж, навпаки, набути людськоï подоби.
Досить часто людську долю в народнопоетичнiй творчостi символiзують образи квiтiв, трав. Так, нев'янучу силу, красу символiзує хрещатий барвiнок, ласку, красу мальва, вiдвагу, геройство хмiль, любисток любощi тощо.
Украïнцi вiрять, що при народженнi Бог кожнiй людинi дає ïï Долю. Кому щасливу, кому так собi, а кому нещасливу:
Так i доля: того лама,
Того нагинає;
Мене котить, а де спинить,
I сама не знає…
(Т Шевченко)
Свою долю не обiйдеш i конем не об'ïдеш», так на роду написано», така ïï доля», такий талан» (тобто доля), спiвчутливо говорять у народi i щиро вiрять, що вiд своєï долi не втечеш». Чи життя таке, чи так традицiйно склалося, що в народнiй творчостi здебiльшого оспiвана нещаслива доля:
А що за дiвчина була Так-так, що краля! I не вбога,
Та талану Господь не дав…
(Т. Шевченко)
I багата я,
I вродлива я,
Та не маю собi пари,
Безталанна я.
(Т. Шевченко)
Образ-символ Долi настiльки яскравий в народнiй поезiï, що чiтко постає перед очима скорботною жiнкою. Тому не випадково, що зверталися до Долi, як до живоï iстоти, часом з подякою (дякувати долi»), часом з проханням, часом з докором, а iнодi iз прокльонами:
Бодай тобi, доле,
У морi втопитись,
Що не даєш менi й досi Нi з ким полюбитись.
(Т. Шевченко)
Нацiональною гордiстю украïнцiв є вишитий рушник символ людськоï долi, ïï життєвих дорiг, на яких у червоному i чорному кольорах переплелися радiсть i печаль, щастя i горе.
Не було жодноï дiвчини чи жiнки, яка б у вiльну хвилину довгими зимовими вечорами не схилялася над бiлим полотнищем, яке пiд вправними руками згодом ставало окрасою оселi. Вишивати вчилися змалечку i вже у пiдлiтковому вiцi досягали у цiй справi великоï майстерностi. Було звичаєм, що кожна дiвчина на виданнi вишивала весiльний рушник, на якому подавала хлiб-сiль своєму нареченому i на який ставала при вiнчаннi, вишивала рушники сватам, i, звичайно, вишивала рушники, щоб прикрасити ними батькiвську оселю та й свою власну пiсля одруження.
Особливий рушник-оберiг червоно-чорними нитками вишивала мати на щастя синовi, який вирушав у далеку дорогу. Це був не лише оберiг вiд лиха, але й теплий спогад про рiдну домiвку, про рiдних йому людей.
Ой прийми, синочку, рушничок вiд мене,
Вiд зла i спокуси хай береже тебе.
Його вишивала рiзними нитками,
Стиха поливала дрiбними сльозами.
Додому вертайся скоро-скоренько,
Болить за тобою у мене серденько,
Я буду за тебе та Бога молити,
Щоб могла щаслива ще тебе зустрiти.
З особливою любов'ю матусi-украïнки вишивали невеличкi рушнички для своïх маленьких дiтей. На рушничках для дiвчаток красувалися квiти барвiночка та незабудки, нiжний цвiт яблунi чи вишнi, а на рушничках для хлопчикiв листя дуба, вусики хмелю, чорнобривцi та волошки.
Вишитий рушник це символ гостинностi. Як i колись, у нашi днi найдорожчих гостей зустрiчають хлiбом-сiллю на вишитому рушнику, причому ця традицiя, навiть у перiод найсильнiших гонiнь на все украïнське, нiколи не iгнорувалась нашим народом. Жодне сучасне весiлля також не обходиться без вишитих рушникiв: батьки на вишитому рушнику подають молодим коровай, на вишитий рушник молодi стають при вiнчаннi, рушником перев'язують дружка i дружку, i у всiх цих випадках рушник це символ життєвоï дороги майбутнього подружжя, де червоними i чорними нитками вишитi радостi й печалi, любов i журба: Червоне то любов, а чорне то журба», так спiвається в пiснi Два кольори «(слова Д. Павличка) улюбленiй пiснi нашого народу.
Вишиваний рушник супроводжує людину все життя вiд народження до самоï смертi. I в останню путь проводжають померлих з рушником i на рушниках, бо на рушниках опускають небiжчика в могилу.
Рушники це окраса оселi. ïх вiшали над образами, над картинами, над вiкнами або просто так на стiнах. Вони не тiльки прикрашали, звеселяли навiть бiдне житло, робили його затишнiшим, а й служили оберегами, охороняли оселю та ïï мешканцiв вiд поганих» людей iчорних»сил.
Тож не випадково вишиваний рушник став символом Украïни, сприяючи вiдродженню нацiональноï свiдомостi украïнцiв, вiдродженню нашоï державностi.
Запитання i завдання на закрiплення:
1. Що сприяло виникненню украïнськоï народнопоетичноï
символiки?
Як через образи-сим воли передався патрiотичний дух украïнського народу, його замилування природою, багатство душ i, здатнiсть на глибокi щирi почуття?Якi образи-символи найбiльше близькi нашому народу? Чому? Обгрунтуйте свою вiдповiдь.Якi легенди, пов'язанi iз птахами-символами, деревами-символами та квiтами-символами Ви знаєте? Запишiть ïх у творi-мiнiа- тюрi. 5. Чи вiрите Ви в те, що в кожноï людини є своя доля? Обгрунтуйте свiй погляд на це питання.
Що символiзують червоний i чорний кольори на вишитому рушниковi?Чи можна вважати вишитий руïнник нацiональним символом Украïни? Обгрунтуйте свою вiдповiдь.Якi ще, крiм названих, украïнськi народнопоетичнi символи Ви знаєте?Iз творiв Т. Шевченка, В. Сосюри та О. Олеся випишiть 5-6 цитат, якi будуть прикладами до Вашоï розповiдi про украïнську народнопоетичну символiку. Лiтература
2. Афанасьев А.Н. Позтические воззрения славян на природу. XII, 1968.
3. Афанасьев А.Н. Древо жизни: избранные статьи. — М., 1982.
4. Дмитренко М. Народнi повiр'я. — К., 1994.
Дмитренко М., Iваннiкова П. та iн. Украïнськi символи. — К., 1994.
5. Лозко Г. Украïнське народознавство. — К., 1995.
Нечуй-Левицький I. Свiтогляд украïнського народу. — К., 1992.Потебня А.А. О некоторьiх символах в славянской народной по- ззии. — Харьков, 1860.Рубцов Н.Н. Символ в искусетве и жизни. — М., 1990.

XIV. Укра&IUML;нська народнопоетична символIка. 63. Укра&IUML;нська народнопоетична символIка orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1274


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация