XVI. ДозвIлля. НароднI розваги 72. ВечорницI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1292


Ужиттi кожноï молодоï людини настає час, коли родинне коло, що було основним осередком спiлкування, ïï не задовольняє, а виникає жагуча потреба у товариствi однолiткiв, потреба самовираження i самоутвердження. Тому не випадково, що народна педагогiка врахувала цi специфiчнi особливостi юнацького вiку й передбачила таку форму гуртування молодi як вечорницi. Уже саме слово вечорницi» говорить про дозвiлля у вечiрнi години, коли трудовий день уже завершився. Починалися вечорницi восени, коли урожай був зiбраний, коли всi польовi роботи були повнiстю завершенi, а закiнчувалися весною перед початком польових робiт. Для проведення вечорниць iз середовища парубкiв обирався авторитетний парубок iз хорошими органiзаторськими здiбностями, який i ставав ïх розпорядником. Разом iз своïми помiчниками парубоцький ватажок домовлявся про мiсце проведення вечорниць, про музик, органiзовував молодь на колядки, iгри, в його обов'язки входило стежити, щоб молодь не переходила дозволенi межi стосункiв та щоб на вечорницi не ходили малолiтки. Вiн же й карав за недотримання норм поведiнки (брехню, бiйки, непослух, лихослiв'я, пияцтво, образливi насмiшки над дiвчатами тощо). Залежно вiд ступеня провини парубоцька громада забороняла порушниковi певний час приходити на вечорницi, що було для нього найбiльшою карою. Парубоцтво було хранителем дiвочоï честi i строго карало блудливих дiвчат: виганяли з товариства, вiшали у дворi люльку, знiмали хвiртку, мазали дьогтем хату тощо. Парубки до своïх дiвчат ставилися з особливою повагою як до майбутнiх дружин: любить козак дiвчиноньку, зайняти не смiє, ой вiн ïï не займає, бо сватати має .
Здебiльшого вечорницi проходили у хатi якоïсь самотньоï староï жiнки, якiй платили або грiшми, або ж продуктами i яка теж наглядала за молодими хлопцями й дiвчатами.
У буднi днi на вечорницях дiвчата привчалися до хатньоï жiночоï роботи. Вони в'язали, вишивали рушники, шили сорочки, готували спiльну вечерю. Хлопцi теж не сидiли без дiла: виготовляли постоли, майстрували. Всi спiвали пiсень, грали у рiзнi iгри, танцювали. Тут же обговорювалися найрiзноманiтнiшi сiльськi новини: там хтось почав будувати хату, там охрестили дитину, там когось посватали, у кого добре вродила пшениця, хто був на ярмарку i що бачив та ще багато про що. Не обходилося i без страшних iсторiй про нечисту силу: про чортiв, вiдьом, домовикiв, упирiв, русалок. Такi розповiдi супроводжувалися парубочими жартами, розiграшами, основна мета яких
трохи налякати дiвчат, якi потiм боятимуться самi йти додому, то й згодяться, щоб хлопцi ïх проводили.
Вечерю готували iз принесеноï з дому крупи, накривали загальний стiл, вечеряли. Тут же хлопцi залицялися до дiвчат, але нiчого зайвого собi не дозволяли не було прийнято.
У святковi днi на вечорницi запрошували музик, нiякоï роботи вже не робили, лише вечеряли, спiвали, танцювали, грали в рiзнi iгри майже до ранку до свiта, тому святковi вечорницi часто ще називали досвiтками. На свята парубки могли собi дозволити трохи горiлки, але жоден парубок не напивався це для нього був великий сором.
Не прийнято було дорослим дiтям з однiєï родини ходити на однi вечорницi. Брат iшов на одну вулицю, де влаштовувались в якiйсь хатi вечорницi, а сестра на iншу, добре, що у кожному селi було не одне мiсце, де молодь проводила своє дозвiлля.
Слiд зауважити, що довiра батькiв органiзаторам вечорниць була дуже велика, оскiльки вони завжди виправдовували ïхнi сподiвання: на вечорницях суворо стежили за порядком i дотриманням норм поведiнки як хлопцями, так i дiвчатами. Вечорницi були своєрiдною школою виховання молодi, формування особистоï та колективноï поведiнки. Вони сприяли вивченню i подальшому розвитку усноï народноï творчостi (украïнських народних пiсень, загадок, прислiв'ïв, оповiдань, жартiв, переказiв, обрядiв, повiр'ïв), розвитку народних ремесел тощо. Крiм того, саме вечорницi давали прекрасну можливiсть парубковi чи дiвчинi уважнiше придивитися до представникiв протилежноï статi, вивчити ïх характери, звички, простежити, як вони себе поводять у працi, у забавах, у стосунках з iншими, тобто давали можливiсть вибрати достойну пару.
На свята молодь влаштовувала святкове гуляння, яке в народi називали музики». Усi збиралися бiля корчми або в корчмi (у холодну чи дощову пору), яка була своєрiдним збiрним пунктом, до якого сходяться в години дозвiлля чоловiки i жiнки i заводять дружнi бесiди iз знайомими та приятелями. Сюди сходяться бiльше з метою на людей подивитись i себе показати. У корчму приходять музиканти,
збираються парубки i дiвчата, для яких у днi свят музика єдина забава1. Наймають музикантiв парубки, вони ж i платять за кожен замовлений танець 1 або 2 копiйки. Звичайно, на такi свята збиралося багато глядачiв, але танцювати мали право лише парубки та дiвчата. Вже одруженi такого права не мали, вони могли лише дивитися на танцюючих та згадувати своє парубкування чи дiвування.
Пiсля Великодня, коли вже було тепло, розпочиналися вуличнi iгрища або вулицi». Вечорами на якiйсь вулицi збиралася молодь i починалися молодечi змагання (мiж парубками), рiзнi iгри, залицяння, жарти, iнодi танцi, якi тривали майже до пiвночi.
Сiльська молодь у всi часи з величезним бажанням вiдвiдувала вечорницi. Там справдi було весело i цiкаво! Навiть шиття, в'язання, вишивання, майстрування не були нудними, не втомлювали, бо завжди супроводжувалися пiснями. Пiснi були окрасою вечорниць. Рiзнi за тематикою, але надзвичайно красивi, украïнськi пiснi знали i спiвали всi. Мабуть, тому украïнський народ за свою тисячолiтню iсторiю i не розгубив своïх пiсень, а зберiг ïх i донiс аж до наших днiв, що сiльська молодь, досягши юнацького вiку, проходила школу вечорниць (нагадаємо, що до кiнця XIX ст. в Украïнi 90 % населення було сiльським).
]*>left size=]*>1 width=]*>33% /> Мацюк В.Я., Пугач В.Г. Украïнознавство.- К., 1994.- С.329.

XVI. ДозвIлля. НароднI розваги 72. ВечорницI orig (hid)Ў litmisto.org.ua/index.html@p=1292